Ашот II Багратуні

Ашот II Багратуні (вірм. Աշոտ Բ Բագրատունի; д/н —688) — 5-й гахерец ішхан (головуючий князь) Вірменії в 685—688 роках. Низка дослідників рахує його як Ашота I відповідно до переліку головуючих князів Вірменії.

Ашот II Багратуні
Народився 7 століття
Помер 688[1] або 690[2]
Діяльність поет
Титул Q13053623?[3][4]
Рід Багратіди вірменські
Батько Smbat V Bagratunid[2][4]
Мати unnamed Arschakounid[1][2]
Брати, сестри Varaz-Tirots III Bagratunid
Діти Smbat Bagratunid[2][4]

Життєпис

Онук Вараз-Тіроца II, марзпана Вірменії, і син аспета Смбата V. Ймовірно 681 року долучився до повстання Григора Маміконяна проти арабського панування. 685 року після загибелі останнього у боротьбі з хозарами, що вдерлися на Кавказ, прийняв титул гахерец ішхан і був визнаний новим халіфом Абд аль-Маліком, який стикнувся з численними повстаннями в державі. Це також було зроблено для посилення протистояння родів Маміконянів і Багратуні, завдяки чому не відбулося об'єднання вірменських аристократів.

Щойно його призначили, він почав виганяти хозарів, що спустошували Вірменію. Призначив спарапетом совго брата Смбата. Він побудував собор Аменаперкіч («Рятівник усіх людей») у місті Даріунк.

688 року до Вірменії вдерся візантійський імператор Юстиніан II. На чолі нахарарів і ішханів Ашот Багратуні дав відсіч супротивнику, змусивши того відступити. Під час боїв отримав поранення, від якого Ашот невдовзі помер.За цим Юстиніан II зумів поставити гахерец ішханом Нарсе V Камсаракана

Творчість

Став першим світським автором церковним гімнів, твори якого були офіційно прийняті церквою. Деякими авторами цей духовний гімн був помилково приписаний Григору Магістросу.

Родина
  • Смбат (д/н—705), нахарар

Примітки
  1. Settipani C. Continuité des élites à Byzance durant les siècles obscurs: Les princes caucasiens et l'Empire du VIe au IXe siècle — Paris: 2006. — P. 333–334. — ISBN 978-2-7018-0226-8
  2. Toumanoff C. Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiques — Rome: 1990. — P. 112.
  3. Toumanoff C. Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiques — Rome: 1990. — P. 507.
  4. Settipani C. Continuité des élites à Byzance durant les siècles obscurs: Les princes caucasiens et l'Empire du VIe au IXe siècle — Paris: 2006. — P. 334. — ISBN 978-2-7018-0226-8

Джерела
  • René Grousset: Histoire de l'Arménie des origines à 1071. Paris, Payot 1947. (Nachdrucke 1973, 1984, 1995, 2008) S. 305.
  • Cyrille Toumanoff: Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au XIXe siècle: Tables généalogiques et chronologiques. Rom 1990: S. 332.
  • Christian Settipani: Continuité des élites à Byzance durant les siècles obscurs. Les princes caucasiens et l'Empire du VIe au IXe siècle. Paris, de Boccard 2006: 142. ISBN 978-2-7018-0226-8
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.