Багатій і бідний Лазар (де Пітаті)

«Бог-отець над Венецією».

Боніфачо де Пітаті не був венеціанцем, а походив з міста Верона. До Венеції перебрався після 1505 року, де навчався живопису. Можливо, він учень художника Пальма Векьо. Творчість де Пітаті наче була розділена на дві гілки. Одна - це типові для венеціанської школи зображення мадонни зі святими, так звані «Святі бесіди». Але іноді він наче звільнявся від типових зображень і звичних рецептів створення композицій і робив дещо незвичне навіть для самого себе. Так, він подав політ Бога-отця над площею Сан Марко в Венеції в неканонічній композиції «Благовіщення» в верхньому полотні тричастинної композиції. Глядач може роздивитися в міському пейзажі і собор Св. Марка, і величну дзвіницю, і кольорову вимостку площі, і вітрильники вдалині[1]. Композиція таким чином розбита на небесну та земну частини. Саме так будуватиме більшість своїх композицій і утаємничений та побожний Ель Греко, що мешкав і навчався в Венеції. Боніфачо де Пітаті - майстер перехідного етапу від відродження до маньєризму, котрий довго співіснував з пізнім венеціанським відродженням.

Він виборов авторитет в Венеції, де мав велику майстерню і брав учнів. Учнями Боніфачо де Пітаті були не останні венеціанські художники, серед яких —

• Якопо Бассано,
• Антоніо Пальма,
• Андреа Мелдолла, тобто Андреа Скьявоне,
• Якопо Робусти, відомий як Тінторетто.

Твір цікавий і за сюжетом, і за композицією, і за його втіленням. Біблійну притчу художник подав як побутовий жанр, як перебування багатого товариства на заміській віллі.

Обране товариство веде невимушене дозвілля на венеціанській віллі десь на террафермі. Головує багатій-бородань і дві пані в розкішних шатах. Це не бенкет, а саме шляхетне дозвілля з музиками, від якого шаленіли всі венеціанці. Компактна купка музикантів старанно вдивляється в ноти, котрі утримує для них мале негреня. Товариство розмістилося на подвір'ї вілли в просторій альтанці. Чотири кута альтанки підтримують чотири колони, дві з них наближені до глядача і поділяють простір картини на три частини. В частині праворуч і можна побачити бідного Лазаря, на якого не звертає уваги жодна особа. Їх поглинула музика. На подвір'ї байдикує низка слуг, але і їм ні до чого бідний Лазар. Але покарання від Бога — близько. Натяком на близькість покарання багатія за байдужість до бідних і сірих є пожежа на тлі картини, яку видно в частині праворуч, де стоїть Лазар.

Картина на біблійну тему чомусь викликала у дослідників сучасні асоціації. Так, в персонажі багатія чомусь вбачали короля Англії Генріха VIII, а в пані з сумним обличчям і великим декольте — Анну Болейн, коханку і нещасну дружину короля [2]. В 17 столітті велика за розмірами картина була майном венеціанської родини Джустініані. Потім перейшла до родини Грімані. У родини Грімані полотно придбав Євген Богарне, представник родини новітніх аристократів Франції, пов'язаних з Наполеоном Бонапаратом. 1812 року картину «Багатій і бідний Лазар» передали до збірок Галереї Академії в Венеції[2].

• Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., «Искусство», 1979

• Відродження
• Джорджоне
• Маньєризм
• Ель Греко
• Тінторетто
• Побутовий жанр
• Галерея Академії (Венеція)
• Венеціанська школа
• Венеціанська академія красних мистецтв