Базилевич Іван Вікторович

Іва́н Ві́кторович Базиле́вич — український лікар-терапевт, дослідник фізіології старіння. Доктор медичних наук (1928), професор (1938).

Базилевич Іван Вікторович
Народився 30 жовтня 1899(1899-10-30)
Селець, Рівненський повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Помер 11 грудня 1965(1965-12-11) (66 років)
Провіденс, Род-Айленд, США
Країна  СРСР,  США
Діяльність лікар
Alma mater Київський медичний інститут
Галузь патологічна фізіологія, терапія
Заклад Інститут клінічної фізіології АН УРСР,
Звання професор
Ступінь доктор медичних наук
Науковий керівник Феофіл Яновський

Біографія

Народився в сім'ї мирового судді. Дід та прадід Івана були священиками. Навчався в Луцькій українській гімназії. Під час Першої світової війни 1915 року родина переїхала до Ставрополя. Там Іван закінчив Ставропольську гімназію з золотою медаллю. У 1917 році вступив на медичний факультет Київського університету Святого Володимира. З 3-го курсу працював фельдшером у терапевтичному відділенні Київського військового шпиталю. Закінчив уже Київський медичний інститут у 1922 році. Залишився працювати на кафедрі Феофіла Яновського, а також у новоствореній кафедрі внутрішніх хвороб ВУАН.

У 1928 році захистив дисертацію доктора медичних наук на тему «Поверхневий натяг сечі та його клінічне значення». Опонентами дисертації були Микола Стражеско, Василь Чаговець та Валентина Радзимовська. У 1928—1934 роках працював також консультантом-терапевтом Київської психіатричної лікарні.

Взимку 1930 року його було заарештовано разом з членами родини. Надалі Базилевича звільнили, але на роботу до інституту та ВУАН повернутися не дали. У 1931 році вдалося влаштуватися доцентом до Київського інституту вдосконалення лікарів. Паралельно працював в Інституті патології та гігієни праці.

У 1934 за рекомендацією Миколи Стражеска Олександр Богомолець взяв Івана Базилевича на роботу до Інституту клінічної фізіології АН УРСР. У 1936 році стає завідувачем відділу в Інституті експериментальної біології та патології НКОЗ УРСР. У кінці 1938 року призначений завідувачем кафедри шпитальної хірургії 2-го Київського медичного інституту. У тому ж році був серед організаторів Всесоюзного конгресу зі старіння[1].

Під час німецько-радянської війни лишився в окупації. У вересні 1943 року емігрував до Німеччини, а звідти до США. Член Української вільної академії наук з 1946 року, член НТШ.[2]

Публікації
  • Базилевич І. В. Нарис клінічної ферментології. К., 1936, 312 с.
  • Недокрів'я. К., 1937;
  • Синдром нормальной старости // Старость. К., 1939;
  • Спостереження таборового лікаря // Сучасне і минуле. НТШ. Мюнхен. 1949. Ч. 1–2;
  • В. В. Радзимовська // Свобода. 1954. Ч. 55; 23 березня, с. 7
  • Теофіл Яновський (1860—1928) // Лікарський Вісник. 1955. Ч. 2(4);
  • The medical аspects of natural old age // Introduction to clinical gerontology. Munich, 1959;
  • Міокардіяльний інфаркт: Істор. огляд // Лікарський Вісник. 1961. Ч. 21;
  • Біологічний процес старіння // Лікарський Вісник. 1968. Ч. 69.

Примітки
  1. Freeman, J. T. (1973). Kiev to Kiev in Gerontology: 1938-1972. The Gerontologist 13 (4): 401–407. ISSN 0016-9013. doi:10.1093/geront/13.4.401.(англ.)
  2. Freeman, Joseph T. (1978). Ivan Basilevich: A Gerontologist in Transit. Journal of the American Geriatrics Society 26 (7): 324–327. ISSN 00028614. doi:10.1111/j.1532-5415.1978.tb01344.x.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.