Баклер

Першими стали використовувати кулачні щити, по-видимому, араби. В арабській кінноті використовували невеличкі щити 60 см у діаметрі, які надалі були зменшені. У Європі кулачний щит з'являється у XIII ст., спочатку у візантійців, потім в Італії, а XIV ст. він поширюється у Німеччині, Франції та Англії, де його використовує виключно піхота. Цьому сприяло поширення серед піхотинців дворучної зброї: пік, арбалетів, луків. Носіння з собою великих щитів було вельми незручним, але існувала необхідність у пристрої для відбивання ударів ворога у ближньому бою . Баклер став оптимальним рішенням як для лучників і арбалетників, так і для пікінерів. Маленький щит на поясі не стісняв рухів, а під час рукопашної захищена ним рука цілком прийнятно парирувала удари ворожого меча.

У XVI ст. під сильним італійським впливом на тактику фехтування кулачний щит стає невід'ємним супутником меча (шпаги). Втім, на кінець XVI ст. баклер в італійських фехтувальників замінюється фехтувальним кинджалом-дагою. В англійській армії на початку XVII ст. використовували комбіновану зброю з баклерами: ствол пістоля проходив через центр щита. З приходом XVIII ст. кулачні щити зникають.

Баклер з лицьового та зворотного боку

Розміри баклера становили 20-40 см у діаметрі. Невеликі розміри уможливлювали виконати щит цілком з металу (на відміну від великих щитів), тому більшість баклерів цільнометалеві. Проте, використовувалися й інші матеріали. Аналогічно великим щитам (праскоподібним, краплеподібним), основа щита могла набиратися з дерев'яних дощечок 6-8 мм, зміцнюватися окантовкою та умбоном. Був можливий шкіряний варіант з металевим зміцнювальним каркасом. Баклери були здебільшого круглими, але зустрічалися також інші форми.

• Тарч
• Дага — фехтувальний кинджал, що замінив баклер
• Фехтувальний щит — довгий вузький щит, що уживався у спортивному фехтуванні (турнірах)
• Щит-ліхтар
• Тарджет
• Тимбей — окінавський кулачний щит
• Траншейний рондаш — залізна рукавиця зі щитом і шипами

• Щиты: от защиты — к нападению (рос.)