Піка

Пі́ка (фр. pique від piquer — «колоти»)[1] — різновид списа (вид колючо-держакової зброї), що перебував на озброєнні у піхотних та інших підрозділів цілого ряду країн.

Солдати XVII-го сторіччя, озброєні піками (фестиваль Валленштайна 2004 р.)

Загальний опис

Піка являє собою 3- або 4-гранний наконечник, надітий на древко за допомогою трубки. Для захисту древка від перерубання у верхній частині піка могла зміцнюватися поздовжніми штабами-«лангетами» (фр. languette — «язичок»), накладеними на древко біля наконечника. Довжина древка могла доходити до 3-5 м, наконечника — до 12 см, вага піки становила 3-4 кг[2]. Наконечник гранованої форми, споряджений долами, уможливлював пробиття дуже міцних обладунків[2].

Піхотна піка
Використовування пікінерів у терції

Довгі піхотні списи використовувалися ще в арміях Стародавнього світу (наприклад, македонська сариса).

Піхотинці з довгими списами стали застосовуватися з XIV століття: для протидії важкій лицарській кавалерії. З розвитком вогневого бою необхідність мати пікінерів у бойових порядках викликалася вразливістю стрільців (аркебузирів, надалі мушкетерів) до кавалерійської холодної зброї, їхньою малою придатністю для рукопашного бою (з холодної зброї вони мали тільки шпаги й кинджали). Велика вага ранньої аркебузи й мушкета утрудняла створення на їх основі комбінованої зброї, тому доводилося залучати для захисту стрільців окремих солдатів з держаковою зброєю.

Число пікінерів у бойових шикуваннях постійно зменшувалося на користь мушкетерів. У XVII ст. з появою багнета піші стрільці (мушкетери, фузилери, гренадери) стали виконувати водначас функції списників, тому бойові порядки мали менше потреби в пікінерах; нарешті на початку XVIII ст. піші пікінери зникли[3]. Поряд з піками, у XVII—XVIII ст. використовувалися так звані «рогаткові» списи, що мали меншу довжину і застосовувалися для спорудження протикіннотних рогаток[4].

Кавалерійська піка
Російська кавалерійська піка зразка 1910 року.

У кінноті піка зберігалася тривалий час після виходу її з ужитку в піхоті. Піками озброювалися як легкі (улани, гусари, кінні пікінери, козаки), так і важкі (кірасири) кавалеристи. На марші держак піки утримувався черезплічним темляком (або чіплявся до гака панталера), а його нижній кінець вставлявся в шкіряний стаканчик-бушмат, прикріплений до стремена[5]. У регулярній кінноті армії Російської імперії XIX ст. спочатку використовувалися два варіанти пік: для важкої і легкої кавалерії, при цьому піка важкої кавалерії (кірасирська) була важчою і довшою. У 1862 р. прийнято єдину піку 2,7 м завдовжки.

Піка виходить з ужитку в кавалерії в першій половині XX ст. (у радянській кавалерії скасована 1931 року)[2].

Козацька піка

Піка (копия́) найбільш відома в козацькому середовищі як зброя кінних частин, хоча була відомою й у піхотних підрозділів. Використовувалась під час бою як зброя першого порядку (пробивний характер піки давав можливість атакувати противника на більшій відстані ніж за допомогою шаблі). Саме тому піку використовували в козацьких кінних частинах і на початку ХХ ст.

В основі техніки бою з піками лежить та ж система бойових рухів, що і зі списом: різноманітні колючо-пробивні удари, поєднані з відбивно-відвідними рухами держаком.

В козацькій кінноті пікою діяли за допомогою переважно однієї руки, але в разі потреби і можливості (якщо володів засобами керування конем без участі рук) билися пікою і 2 руками. В кінному бою головну увагу приділяли швидким відвідним рухам держаком (проти піки ворога) та різким колючим пробивам вістрям. Для здійснення відбивів — відводів при дії однією рукою додатково окрім кисті підключали однойменну пахву, в котрій утримували зворотний кінець держака. Ударні рухи піки здійснювали головним чином вістрям, але вмілий боєць вправно діяв і зворотним кінцем держака, на котрий могло також надягатись вістря (вток). Удари виконували як двома, так і однією рукою з використанням потужної роботи корпусом та ногами (нахили, прокрути, відходи — обходи).

В армії Російської імперії козацькі піки відрізнялися від пік інших родів кавалерії більшою довжиною (бл. 3 м) і меншою вагою залізних частин[4]. Щодо наконечників піки, то вони мали різноманітну форму, котра змінювалась відповідно до завдань (пробивати захисні обладунки легше було 4-гранним вістрям, а з відмовою від такого обладунку — 2-гранним).

На протилежному наконечнику кінці держака кріпилась петелька («ножник») для надягання на стопу ноги під час їзди верхи, що полегшувало її утримання у похідному марші. Під наконечником, як правило, прикріплявся значок із тканини у формі трикутника, що кольоровою гамою відповідав військовому, або державному прапору. На початок XX ст. піками були озброєні тільки вершники 1-ї шереги козачих полків[4], решта мала на озброєнні тільки шашки, кинджали і гвинтівки.

Див. також

Примітки
  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  2. Пика // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
  3. Пикинеры // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915. (рос.)
  4. Белое или холодное оружие // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  5. Бушмат // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915. (рос.)

Джерела
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.