Балістичний парашут

Балістичний парашут — це парашут, що викидається з його корпусу невеликим вибуховим зарядом або ракетою з твердопаливним ракетним двигуном. Перевага балістичного парашута полягає в тому, що він розгортається швидше від звичайного парашута, протягом декількох секунд, що в небезпечних ситуаціях на невеликих висотах робить його ідеальним для легких літальних апаратів і безпілотних літаків. У такій ситуації звичайний парашут не встиг би відкритися досить швидко.

Серія фотографій, що показують розгортання балістичного парашуту

Він використовується, коли виникає зупинка двигуна або раптова відмова системи керування літака, а вимушена посадка неможлива, або відповідне поле для неї недоступне. Балістичний парашут уповільнює падіння літака та збільшує можливості виживання. Хоч літальні апарати часом трохи пошкоджуються після приземлення, вони після незначного ремонту можуть бути використані повторно. Як правило, парашут вимагає перепаковування через кожні 6 років, а ракети потрібно замінювати через кожні 12 років.

Літак «Цірус SR22»

Перші балістичні парашути були випущені у 1982 році, а перше розгортання відбулося у 1983 році.

Капсула балістичного парашута над головкою гвинта гелікоптера
Curti Zefhir. 2018

Легкі літаки та планери німецької компанії «Комко Ікарус» оснащені балістичними парашутами. Американські одномоторні поршневі літаки для приватного використання «Цірус SR22» компанії Цірус Авіейшн, розроблені в 1995 році, мають балістичний парашут вагою близько 45 кг як стандартне оснащення.[1] «Цірус SR22» — перший серійний літак, на якому застосовувався парашут для безпечного приземлення цілого літака у разі звалювання в штопор чи в інших аварійних ситуаціях.