Бандикут тасманійський

Бандикут тасманійський[1] (Perameles gunnii[2]) вид сумчастих із родини бандикутових (Peramelidae).

Бандикут тасманійський
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Сумчасті (Marsupialia)
Ряд: Бандикутоподібні (Peramelemorphia)
Родина: Бандикутові (Peramelidae)
Підродина: Peramelinae
Рід: Бандикут (Perameles)
Вид:
P. gunnii
Біноміальна назва
Perameles gunnii
Gray, 1838
рожевим — реінтродукція

Морфологічна характеристика

Довжина тіла від носа до хвоста становить до 340 мм. Череп сплощений, а мордочка вусата й дуже довга. Голова подовжена й тонка, звужується до рожевого носа. Вуха великі. Волосяний покрив сірувато-коричневий і дуже м'який; на торсі й задніх частинах є характерні бліді смуги, за якими цей вид легко відрізнити від інших. Волосяний покрив на нижній частині тіла кремово-білий. Хвіст має довжину ≈ 100 мм і також кремово-білий. На кінцівках є міцні кігті[3].

Ареал

Проживає на о. Тасманія, Австралія; висота проживання від 0 до 950 метрів. Під час європейського поселення цей бандикут траплявся від крайнього південного сходу Південної Австралії через прибережну південно-західну частину Вікторії до місцевості поблизу Мельбурна, а також на більшій частині Тасманії. Останній запис із Південної Австралії був наприкінці 1800-х років, а остання дика вікторіанська субпопуляція була знищена приблизно в 2002 році. На материку його нинішній ареал обмежений двома реінтродукованими субпопуляціями в межах огорож, захищених від хижаків (материкові острови)[4].

На Тасманії популяції населяють відкриті пасовища та зони пасовищного розвитку з ділянками щільного ґрунтового покриву. На материку цей вид раніше займав місцеві пасовища та трав'янисті ліси західних вулканічних рівнин Вікторії[4].

Спосіб життя

Це нічна солітарна швидка й агресивна тварина. Більшу частину дня проводить у трав'яному гнізді. Основою раціону є безхребетні з ґрунту. При полюванні бандикут використовує добре розвинений нюх, а потім міцні кігті. Меншою часткою раціону є дрібні хребетні й рослинні матеріали (кореневі структури, ягоди)[3].

Самиці народжують від 1 до 5 дитинчат (але зазвичай 2 чи 3). Розмноження може відбуватися протягом року, але може бути пригніченим під час тривалих періодів малої кількості опадів. За сприятливих умов ці бандикути є високоплідними, самиці здатні приносити до 4–5 виводків на рік[4].

Загрози й охорона

Тварини ймовірно, зникли з материка через інтродукцію хижаків і руйнування середовища проживання від завезених травоїдних тварин. Вважається, що хижацтво червоних лисиць було особливо згубним, і нещодавнє завезення лисиць до Тасманії може становити серйозну загрозу для цього виду. Завезені вівці та кролики також очистили великі території від високотрав'я, що, мабуть, призвело до скорочення популяції[4].

Вид присутній у кількох заповідних територіях. Найважливішим заходом збереження виду в цілому є контроль над популяціями лисиць[4].

Примітки

  1. Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 149.
  2. Perameles gunnii. Mammal Diversity Database. American Society of Mammalogists. Процитовано 05.02.2021.
  3. Lancaster, E. (2001). Perameles gunnii. Animal Diversity Web. Процитовано 05.02.2021.
  4. Woinarski, J.; Burbidge, A. A. (2016). Perameles gunnii. The IUCN. Процитовано 05.02.2021. (англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.