Барбара Бодішон

Барбара Бодішон була позашлюбною дитиною Енн Лонгден, модистки з Альфретона, графство Дербішир, і політика з вігів Бенджаміна (Бен) Лі Сміта (1783–1860), єдиного сина радикального аболіціоніста Вільяма Сміта. У нього було чотири сестри. Одна, Френсіс (Фанні) Сміт, вийшла заміж за Вільяма Найтінгейла (Шор) і народила дочку Флоренс Найтінгейл, медсестру; інша, Джоанна Марія, вийшла заміж за Джона Бонем-Картера (1788–1838), депутата парламенту, і заснувала родину Бонем Картерів.

Хоча Бен Сміт був членом поміщицького дворянства, він дотримувався радикальних поглядів, був дисидентом, унітаристом, прихильником вільної торгівлі та благодійником. У 1826 році він пожертвував на будівництво школи для бідноти в центрі міста на Вінсент-сквер, Вестмінстер, і платив пенні щотижня на оплату навчання кожної дитини, таку ж суму платили їхні батьки.[9]

Сміт познайомився з Енн Лонгден під час візиту до своєї сестри в Дербіширі. Вона завагітніла від нього, і він відвіз її на південь Англії, розмістивши її в орендованому будиночку в Ватлінгтоні, поблизу Батла, Східний Сассекс, як «місіс Лі», прізвище родичів Бена Сміта на сусідньому острові Вайт. Народження Барбари викликало скандал, оскільки пара не одружилася. Сміт їздив з ферми Брауна, щоб відвідувати їх щодня, і через вісім тижнів Енн знову завагітніла. Коли у них народився син Бен, всі четверо поїхали в Америку на два роки, протягом яких була зачата ще одна дитина.

Після повернення в Сассекс вони відкрито жили разом у Брауна і народили ще двох дітей. Після народження останнього в 1833 році Енн захворіла на туберкульоз. Сміт орендував будинок у Гастінгс, який вікнами виходив на море, чиї корисні властивості в той час високо цінувалися. Доглядати за дітьми була найнята місцева жінка Ханна Вокер. Енн не одужала, і тому Сміт відвіз її в Райд, острів Вайт, де вона померла в 1834 році.

Сміт, що незвично для того часу, відправив усіх своїх дітей до місцевої школи вчитися разом з дітьми робітничого класу[10] замість того, щоб відправляти старших хлопчиків до інтернату чи елітної денної школи. Пізніше він порівну розподілив фінансові кошти з усіма дітьми, як чоловіками, так і жінками, даючи кожному дохід у розмірі 300 фунтів стерлінгів на рік з досягненням повноліття (21).[11]

Вентнор, написаний Барбарою Бодішон

На початку свого життя Барбара виявила силу характеру та широту поглядів, які здобули популярність серед філантропів і соціальних працівників. Незалежний дохід дав їй свободу, яку зазвичай не відчували багато жінок,[11] Бодішон і група лондонських подруг почали регулярно зустрічатися в 1850-х роках, щоб обговорювати права жінок, і стали відомі як «Леді з Ленгем Плейс». Так з’явився одним із перших організованих жіночих рухів у Британії. Вони енергійно займалися багатьма справами, включно з Комітетом майна заміжніх жінок. У 1854 році вона опублікувала «Короткий виклад законів Англії щодо жінок»,[12] що допомогло сприяти ухваленню Закону про власність заміжніх жінок 1882 року. У цей період Бодішон подружилась з художницею Анною Мері Ховітт.[13]

Перші стосунки Бодішон були з Джоном Чепменом, редактором Westminster Review, але вона відмовилася вийти за нього заміж і втратити свої законні права.[11] 2 липня 1857 року вона вийшла заміж за видатного французького лікаря доктора Ежена Бодішона.[14] До речі, це сталось в тому році, коли Закон про шлюбні причини 1857 року, за який виступав Бодішон, дозволив жінкам доступ до суду щодо розлучення.[11] Хоча багато років зимувала в Алжирі, Бодішон продовжувала керувати рухами, які вона започаткувала від імені англійок.[15]

У 1858 році Бодішон заснувала «Англійський жіночий журнал», орган для обговорення питань безпосереднього працевлаштування та рівності жінок, зокрема ручної чи інтелектуальної зайнятості на виробництві, розширення можливостей працевлаштування та реформування законів, що стосуються статі.

У 1866 році, співпрацюючи з Емілі Девіс, Бодішон розробила схему розширення університетської освіти для жінок. Перший невеликий експеримент у цьому, в Хітчіні, розвинувся в Гіртон-коледжі в Кембриджі, якому Бодішон щедро віддала свій час і гроші.[15]

Бодішон була унітарієм, писала про Теодора Паркера: «Він молився до Творця, нескінченної Матері всіх нас (завжди використовував у цій молитві Мати замість Батька). Саме молитва з усіх, що я коли-небудь чула у своєму житті, була найвірнішою для моєї душі».[16]

21 листопада 1865 року Барбара Бодішон за сприяння Джессі Бушеретт і Хелен Тейлор висунула ідею парламентської реформи, спрямованої на досягнення права голосу для жінок.[17]

Попри всі свої суспільні інтереси, Бодішон знаходила час для суспільства та свого улюбленого мистецтва живопису. Бодішон навчався у Вільяма Голмана Ганта. Її акварелі, виставлені в Салоні Королівської академії та інших місцях, показали оригінальність і талант, і захопили Коро і Добіньї. Лондонський салон Бодішон включав багато літературних та мистецьких знаменитостей того часу. Вона була однією з перших членок Товариства жінок художниць (SFA) і показала 59 творів мистецтва між 1858 і 1886.[18] Вона була близькою подругою Джорджа Еліота.

Бодішон померла у Робертсбриджі, Сассекс, 11 червня 1891 року.[15]

Бодішон була лідеркою руху за освіту та політичні права жінок протягом 1800-х років. Вона стала Барбарою Бодішон після одруження в 1857 році, але шлюб не завадив їй продовжити кампанії за права жінок на освіту.[19][20]

Бодішон навчалася в жіночому коледжі на Бедфорд-сквер, заснованому в Лондоні, Англія в 1849 році. Тут вона стала професійною художницею, а не викладачкою мистецтва. Бодішон походила із ліберальної унітарної родини з приватним доходом. Її фінансування батьком давало Бодішон більше свободи для розвитку її як художниці.[21]

У 1852 році, після того, як вона вступила в Бедфордського коледжу, вона розробила та відкрила школу Портман Хол у Паддінгтоні, досліджуючи практику інших початкових шкіл[10] разом з її першою директоркою Елізабет Уайтхед. [20]

У 1854 році Бодішон опублікувала коротке резюме найважливіших законів, що стосуються жінок, зрозумілою мовою, що було вирішальним у прийнятті Закону про власність заміжніх жінок. У 1866 році, у співпраці з Емілі Девіс, вона представила ідею університетської освіти для жінок, маючи можливість провести перший експеримент у коледжі в Хітчіні, який перетворився на Гіртон-коледж і якого Бодішон стала відданою покровителькою. Вона навчалася у англійського художника Вільяма Генрі Ганта, щоб розвинути свою майстерність у акварелі.[19][20]

Бодішон належав до Langham Place Circle, групи художниць, які розробили журнал English Woman's Journal. Протягом 1850-х років ця група боролася за освіту жінок, працевлаштування, права власності та виборче право. У 1859 році Бодішон разом з багатьма художницями, включаючи Елізу Фокс, Маргарет Гілліс та Емілі Мері Осборн, підписали петицію з вимогою доступу жінок до школи Королівської академії. Їхнє прохання було відхилено, із заявою, що Королівська академія вимагатиме розробки «окремих» життєвих класів. У 1860 році Лора Герфорд, одна з художниць, які борються за доступ, подала заявку до Школи Королівської академії, використовуючи лише свої ініціали. Її прийняли, до великого збентеження Академії. Зарахування Герфорд було дозволено, і поступово в наступні роки було прийнято все більше жінок-художниць.[21]

У 2007 році Ірен Бейкер та Леслі Абдела допомогли відновити могилу Барбари Бодішон на церковному подвір’ї Брайтлінга, Східний Сассекс, приблизно в

Ім’я Барбари Бодішон на пам’ятнику реформаторам на кладовищі Кенсал Грін

50 miles (80 km) від Лондона. Вона був у занедбаному стані, огорожа заржавіла, а напис на могилі був ледь розбірливим.[22] Історикиня докторка Джудіт Роуботем з Університету Ноттінгем Трент звернулася з проханням про виділення коштів на відновлення могили та її околиць, на яку було зібрано близько 1000 фунтів стерлінгів. 

30 червня 2019 року Баронеса Хейл, голова Верховного суду, в рамках святкування 150-ї річниці коледжу відкрила Блакитну меморіальну дошку в честь засновниць, Барбари Бодішон та Емілі Девіс, у коледжі Гіртон. Меморіальна дошка розміщена на головній вежі біля входу в Гіртон, біля Хантінгдон-роуд.[23]

• Історія фемінізму