Економіст

Економісти поділяються на:

• економістів-фінансистів;
• економістів-бухгалтерів;
• економістів-аналітиків;
• економістів з праці[1].

Крім того існують економісти-теоретики, які професійно займаються вивченням і розробкою економічної теорії.

Також можна виділити викладачів економічної теорії та прикладних економічних наук.

	Економіст ніколи не повинен бути вузьким фахівцем. Вивчаючи будь-яку проблему, він завжди повинен орієнтуватися на систему у цілому.
— Людвіг фон Мізес. Людська діяльність: Трактат з економічної теорії, 1949

Через зменшення кількості підприємств і скорочення працівників, економісти в Україні перебувають у тяжкому стані. Нові підприємства, що працюють на споживача, потребують фахівців здатних проводити цілеспрямовану економічну діяльність, що ґрунтуються на врахуванні особливостей окремих підприємств[2].

Фредерік Бастіа (1801-1850) - французький економіст, економіст-журналіст, можливо, перший популяризатор економічної науки у новій історії. Відомість популяризатора економічної науки отримав через серію статей, присвячену, зокрема, критиці протекціонізму. Робота Фредеріка Бастіа "Що видно й чого не видно" (Ce qu'on voit et ce qu'on ne voit pas) й на сьогоднішній день є актуальною для пояснення економічного способу мислення. Йозеф Шумпетер змалював Ф. Бастіа як «найяскравішого економічного журналіста поміж усіх, хто будь-коли жив».

Генрі Гацліт (1894-1993) - американський економіст, журналіст, автор статей з економіки у The Wall Street Journal, The New York Times, Newsweek, та The American Mercury. Популяризатор ідей австрійської школи, особисто товаришував з Людвігом фон Мізесом. Автор 25 книг з економіки. Найбільш відома книга Г. Гацліта "Економіка за один урок" (Economics in one lesson), яка й сьогодні є популярним поясненням принципів економіки.

Мілтон Фрідман (1912-2006) - американський вчений-економіст, лауреат Премії з економіки пам'яті А. Нобеля (1976 р.). Провідний представник Чиказької школи економіки. Крім наукових праць, видавав науково-популярні, серед яких найбільш відомими є "Капіталізм і свобода" (1962 р.) та "Свобода вибору" (1980 р.). Вів активну просвітницьку діяльність. Зняв серію телепередач, в яких пояснював принципи економічної свободи. До своїх телепередач запрошував відомих особистостей, зокрема у 1990 р. вступ до його телепередач робили Рональд Рейган та Арнольд Шварценеггер.

Леонард Рід (1898-1983), засновник Фонду економічної освіти (англ. Foundation for Economic Education), опублікував у 1958 р. есе "Я, Олівець" (англ. I, Pencil), яке написано від першої особи з точки зору олівця. Олівець "розповідає" подробиці свого створення, перелічуючи свої складові (кедр, лак, графіт, металевий обідок, пемза, віск, клей) та різних людей, залучених до його створення, аж до прибиральника на фабриці та комірника, який керує постачаннями в порт. Есе наочно показує, як ринок узгоджує діяльність багатьох людей у різних місцях світу.

Марк Блауг (1927-2011) - американський і британський економіст голландського походження, відомий історик економічної думки. Відомий двома своїми основними роботами: «100 Великих економістів після Кейнса» (1985) і «Великі економісти до Кейнса» (1986), а також працями з історії та методології економічної науки.

Мюррей Ротбард (1926-1995) - американський економіст, представник австрійської школи в економічній науці, один з послідовників традицій Людвіґа фон Мізеса. Виступав за свободу підприємництва і невтручання держави в економічну діяльність. Є автором 2-х томної роботи "Економічна думка в австрійській перспективі" (An Austrian Perspective on the History of Economic Thought, (2 vol.), Edward Elgar Publishers, 1995, ISBN 0-945466-48-X; full text reprints Vol. 1: Economic Thought Before Adam Smith and Vol. 2: Classical Economics, Ludwig von Mises Institute, 2009.)

Людвіг фон Мізес так описав значення економічних вчень для промислової революції: "Саме ідеї класичних економістів ліквідували перешкоди, які створювалися столітніми законами, звичаями та упередженнями відносно технологічних покращень й звільнили геній реформаторів і новаторів від гамівних сорочок гільдій, опіки уряду та різноманітного суспільного тиску. Саме вони знизили престиж завойовників і експроприаторів й продемонстрували користь ділової активності для суспільства. Жодний з сучасних визначних винаходів не можливо б було використати, якби ментальність докапіталістичної епохи не була б до основини зруйнована економістами. Те, що зазвичай називають "промисловою революцією", є продуктом ідеологічної революції, спричиненою вченнями економістів. Економісти розірвали старі кайдани: що є нечесним і несправедливим здолати конкурента, виробляючи товари дешевше і якісніше; не можна відмовлятися від традиційних способів виробництва; машини - зло, тому, що спричинюють безробіття; однією із задач цивільного уряду є не допускати збагачення здібних бізнесменів і захищати менш здібних від конкуренції більш здібних; обмеження свободи підприємців за допомогою державного стримування або примусу зі сторони інших громадських сил є засобом для забезпечення добробуту нації. Британська політична економія і французька фізіократія були локомотивами сучасного капіталізму. Саме вони зробили можливим розвиток прикладних природничих наук на благо широких мас."[3]

Група чилійських економістів, які в 1956–1970 роки навчались переважно в Чиказькому університеті, де на них вплинули ідеї Фрідріха фон Гаєка та Мілтона Фрідмана. Вони брали участь в розробці та втіленні економічних та соціально-політичних перетворень в Чилі під час правління Августо Піночета. Ці економісти були прибічниками вільного ринку, який вони намагались створити шляхом приватизації та дерегуляції.

Через особливості політичних умов диктатури, докорінні перетворення вдавалось втілювати, спочатку, без особливого спротиву. Багато як критиків, так і прихильників реформ вважали їх важливим випробуванням в реальних умовах політики монетаризму та економічного лібералізму. Також економістів чиказької школи в інших країнах Латинської Америки, які мали деякий вплив, часто називають «чиказькими хлопчиками».