Безособові форми на -но, -то

Безособо́ві фо́рми на -но, -то (інші назви: безособові дієслівні форми на -но, -то, дієслівні форми на -но, -то, присудко́ві форми на -но, -то) — незмінювані форми дієслова, що називають дію, виконану невідомою або неназваною особою. Приклади: Лист напи́сано швидко; Наказ підпи́сано ручкою; Хліб порі́зано ножем. Із дієслівних категорій їм властива лише категорія виду.

Ці форми в односкладних безособових реченнях виступають в ролі головного члена у формі присудка: Я збагнула, що забуття не судженоГоловний член у формі присудка мені (Леся Українка).

Безособові форми на -но, -то в сучасній українській мові творяться від пасивних дієприкметників на -н(ий), -т(ий) за допомогою суфікса -о-: зірванийзірвано, прочитанийпрочитано, забутийзабуто.

Походження

За походження ці форми є колишніми короткими дієприкметниками пасивного стану минулого часу середнього роду однини, що в номінативі мали закінчення -о. Короткі форми дієприкметників давно вже не вживають в українській мові. Натомість збереглися безособові форми на -но, -то, які в сучасній мові творяться від пасивних дієприкметників. Вони не відмінюються ні за родами, ні за числами, ні за відмінками[1].

Уживання

Безособові дієслівні форми на -но, -то вживають, зокрема, у текстах оголошень із попереджувальною інформацією в громадських місцях і транспорті. Приклади: Стороннім вхід заборонено; Курити заборонено; Входити з тваринами заборонено. Загалом їх вживають, щоб підкреслити результат дії, при цьому в жодному разі не називаючи виконавця дії.

Помилки у вживанні безособових форм на -но, -то

Дієслівні форми на -но, -то називають дію, виконану невідомою або неназваною особою (суб'єктом). Утім, у багатьох випадках у реченнях з цими формами називають і суб'єкта (виконавця) дії в орудному відмінку. Граматично такий суб'єкт у реченні виступає в ролі додатка. Наприклад, Наказ підписано директоромСуб'єкт дії в орудному відмінку; Дорогу заасфальтовано робітниками. Таким чином, у наведених прикладах названо дійову особу, хоч граматично й виражену додатком. Низка вітчизняних мовознавців, зокрема Олена Курило, вказують на неприродність подібних пасивних синтаксичних конструкцій для сучасної української літературної мови та рекомендують замість них уживати активні. Олена Курило зауважує, що ці форми[2] граматично безпідметові, у них взагалі немає дієвої особи, вони виражають питання хтось зробив, але цей хтось неназваний, невідомий. Тому, зазначає вчений, «інструменталь[3] дієвої особи тут зайвий і з логічних причин неможливий»[4]. Тут не може бути питання ким? Тому такі конструкції науковці рекомендують заміняти на активні з підметом, вираженим іменником у називному відмінку, присудком у формі особового дієслова і додатка у формі знахідного: Директор підписав наказ; Робітники заасфальтували дорогу.

Однак у реченнях зі словами на -но, -то можна називати знаряддя дії, до якого ставимо питання не ким?, а чим?. Приклади: Наказ підписано ручкоюЗнаряддя дії. Питання: чим?; Дорогу покрито асфальтом; Хліб порізано ножем; Злодія вбито ножем.

Див. також

Примітки

  1. Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української літературної мови. Частина І. — С. 391.
  2. Вона називає їх пасивними дієприслівниками на -но, -то.
  3. Тобто орудний відмінок.
  4. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови.

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.