Курило Олена Борисівна

У цей же період О. Курило почала працювати над розробкою української термінології. У 1918 р. вийшов складений нею «Російсько-український словничок медичної термінології». Подальша її діяльність у цьому напрямку була пов'язана з роботою термінологічної комісії Українського наукового товариства.

До 1920 р. комісія підготувала до видання 5 томів матеріалів, куди увійшли словники з різних галузей природознавства. Паралельно з нею у складі Української академії наук працювала правописно-термінологічна комісія з 4 секціями: технічною, правничою, правописною та природничою. У 1921—1923 рр. Курило викладає у Київському інституті народної освіти, але її приваблює більше наукова робота[6]. У 1921 р., після приєднання Українського наукового товариства до Академії наук, обидві вказані вище комісії злилися, утворивши Інститут української наукової мови. Попри таку гучну назву, у перший рік існування інститут мав лише одну штатну посаду — старшого наукового співробітника, філолога-консультанта, яку посідала О. Курило[7].

Плідний внесок О. Курило зробила в роботу над словником ботанічної номенклатури: вона переглянула та виправила понад 66 000 карток[8]. До того ж, у 1923 р. вийшов складений нею особисто словник хімічної термінології[9], а в 1925 р. — анатомічний словник за її редакцією[10].

Окрім роботи в Інституті української наукової мови, О. Курило була постійною позаштатною співробітницею Фольклорно-етнографічної комісії, членом Комісії краєзнавства та Комісії історичної пісенності ВУАН, дійсним членом Діалектологічної комісії ВУАН[11]. Ця діяльність теж потребувала чималих зусиль. Так, лише протягом 1923 р. за дорученням Етнографічної комісії ВУАН О. Курило зробила дві екскурсії на Чернігівщину та одну на Полтавщину. Вона зібрала близько 200 пісень, а також голосіння, шептання, казки, думи, легенди й окремі слова, що загалом становило великий діалектичний матеріал[12].

О. Курило чимало попрацювала в галузі синтаксису i фразеології. Одна з найцікавіших у цьому плані робіт — «Уваги до сучасної української літературної мови», яка вийшла в 1920 р .i тричі перевидавалась за її життя. Використаний при написанні «Уваг» багатий етнографічний матеріал дозволив авторці виявити деякі характерні особливості української народної мови, які можуть сприяти її використанню як базової для створення справжньої літературної української мови.

«Народ у своєму розвиткові твердим ступає кроком тільки тоді, коли має за підставу ту живу, рідну мову, що її віками викохала собі народня психологія. І що більше українська інтелігенція хоче стати у пригоді народові, визволити його з темряви, підняти його культурний рівень, то більше вона повинна використовувати українську народню мову, вона повинна вчитися від народу висловлювати його думками, його психологією наукові правди. Такий є єдиний нормальний шлях, що ним може йти розвиток української літературної мови»[12].

Українська народна думка, виражена в народній мові, має багато матеріалу для абстрагування, багато фразеологічних зворотів, які можна було б використати в науковій мові, замість того, щоби вигадувати штучні, неприродні. Олена Курило підсумовувала:

Усталеної української наукової мови ми ще не маємо, але маємо всі підстави використати багатий арсенал народної мови, створити таку мову, якою б сам народ заговорив, дійшовши нормальним шляхом відповідного культурного рівня.

На початку 1930-х рр., коли розгорнулася кампанія цькування вітчизняних мовознавців за «націоналізм», плідна праця О. Курило була раптово перервана. Аби врятуватися від цькувань і подальшого арешту, вона, як і багато інших діячів української культури та науки, виїхала зі своїм цивільним чоловіком Климентом Квіткою до Москви, де займалася викладацькою діяльністю в Московському обласному педагогічному інституті. У 1934 К. Квітка був заарештований і засланий до 1937 в Караганду (Казахстан). Олена Курило, як вона сама свідчила пізніше на допиті, того ж року їздила до нього і, щоби підтримати чоловіка, прожила в Караганді 15 діб[13].

Після 1932 року жодна її праця не побачила світ, але надалі в пресі тривали нападки на кшталт:

Виразним представником… контрреволюційної програми української буржуазії в українському мовознавстві є, безумовно, Курило[14].

А у передмові до «Флори УСРР» видання 1935 року зазначено:

…протягом ряду років українські націоналісти вели контрреволюційну, шкідницьку роботу, яку вони спрямовували до відриву від СРСР Радянської України… через винищування в ботанічній українській термінології спільних з російською та іншими мовами Радянського Союзу слів, уживаних серед найширших українських трудящих мас… Ось ті лінії, якими йшла шкідницька „діяльність“, що її в ботанічній ділянці вели шкідник Яната, Курилиха та ін.[15][3].

5 жовтня 1938 р. Олена Курило була заарештована й засуджена до 8 років таборів. Її звинувачували в належності до «українського контрреволюційного націоналістичного підпілля» (нібито вона була зв'язковою між УСРР, Москвою й українськими націоналістами, які відбували покарання на сході СРСР). Допити тривали два місяці, але попри постійний тиск слідчого, Курило не визнала висунутих їй звинувачень. Покарання відбувала теж у Караганді[13].

5 жовтня 1946 р. О. Курило вийшла на волю. Подальша доля її не відома, до наукової діяльності вона більше не повернулася[13].

Реабілітована 1989 року[13].