Безрадісний провулок (фільм)

«Безрадісний провулок» (нім. Die freudlose Gasse) — німий німецький кінофільм режисера Георга Вільгельма Пабста, знятий в стилі «вуличного фільму», один з перших фільмів «нової речовинності» в кіно.

Безрадісний провулок
Die freudlose Gasse
Жанр драма
Режисер Г. В. Пабст
Продюсер Michael Salkindd
Сценаристи Ф. Х. Ліон, Віллі Хаас
На основі роману Гуго Беттауера
У головних
ролях		 Грета Гарбо
Аста Нільсен
Оператори Роберт Лах
Курт Ортел,
Гвідо Зеєбер
Вернер Краус
Композитор Max Deutschd
Художники Отто Ердманн, Ганс Зонле
Кінокомпанія Sofar-Film
Дистриб'ютор Arnoldo Mondadori Editored
Тривалість 125 хв.
Мова німий
Країна  Веймарська республіка
Рік 1925
Дата виходу 18 травня 1925 Берлін
IMDb ID 0015842
Рейтинг IMDb:
 Безрадісний провулок у Вікісховищі

Сюжет

Відень часів післявоєнної депресії. У провулку, який називають Безрадісним, в одному житловому будинку живуть дві сім'ї: на першому поверсі Лехнери, на другому — Румфорти. Лехнери бідняки: мати — праля, батько — одноногий інвалід, безробітний, і донька Марія (Аста Нільсен). На життя вони заробити практично не в змозі, і Марія розраховує на вигідний брак з якимось Егоном (Генрі Стюарт). Егон грає на біржі, і йому увесь час потрібні гроші, тому він, не відмовляючись від Марії, сходиться з «напівстітською дамою»; Марія ж, ставши власницею багатого спекулянта, одного дня у приступі ревнощів вбиває свою суперницю і так обставляє справу, що усі підозри падають на Егона.

Румфорти, що живуть над Лехнерами, до певного часу були цілком забезпеченою буржуазною сім'єю — глава сімейства обіймав добре оплачувану посаду міського радника, але важкий час інфляції зрівняв усіх, і Румфорту довелося звільнитися; він почав грати на біржі і невдало, і над цим сімейством так само нависнула загроза голоду. Старша дочка Румфорта, Грета (Грета Гарбо), задля порятунку сім'ї від голоду, приймає пропозицію якоїсь мадам, яка влаштовує їй побачення з багатими людьми і пропонує роботу у своєму нічному вар'єте.

І Лехнери, і Румфорти, як і інші жителі Безрадісного провулку, вимушені систематично зустрічаються в одному місці, у м'ясній крамниці, де господарює її власник Герінгер (Вернер Краус). Щоб купити його м'ясо, люди вишиковуються у довжелезні черги, а кому воно дістанеться, вирішує м'ясник. У цій черзі за м'ясом зрівнюються усі, а м'ясник, що відчуває себе тріумфатором перед нещасними людьми, користується своїм положенням і заманює до себе жінок.

Марія Лехнер урешті-решт зізнається, що суперницю убила вона, а Грету Румфорт після усіляких перипетій позбавляє від всіляких сумнівних пропозицій лейтенант з американського Червоного Хреста (Ейнар Гансон), що закохався в неї. Знаходить свою долю і м'ясник: одного дня молода жінка з черги, якій не дісталося м'яса, благала м'ясника дати їй його для дитини, але той брутально їй відмовив, і тоді вона, увірвавшись до його крамниці, зарізала його.

В ролях
Аста Нільсен • Ґрета Ґарбо
 Актор / акторка   Роль 
Аста Нільсен•Марія Лехнер
Ґрета Ґарбо•Ґрета Румфорт
Агнеса Естергазі•Регіна Росеноф
Вернер Краус•м'ясник Герінгер
Генрі Стюарт•Егон Штірнер
Ейнар Гансон•лейтенант Девіс
Григорій Хмара•кельнер
Карл Етлінґер•Макс Росеноф
Ілка Ґрюнінґ•фрау Росеноф
Яро Фюрт•консультант Румфорт

Цікаві факти
  • У фільму Пабст застосував розроблений ним метод невидимого монтажу: він робив вставку під новим ракурсом у той момент, коли фігура або предмет переміщувалися екраном. Це не лише дозволяло монтажу бути менш помітним, але і забезпечувало більш плавну течію дії сюжету[1].
  • Реалістична суворість Пабста, який відтворив у фільмі зубожіння дрібнобуржуазного класу, неприємно уразила багатьох його сучасників. У Англії прокат цієї стрічки було заборонено, її копії, що демонструвалися в Італії, Франції, Австрії та інших країнах, піддалися значним скороченням[2].

Примітки
  1. Дэвид Паркинсон. Кино. — М. : Росмэн, 1996. — С. 28. — (Оксфордская библиотека) — ISBN 7519-0374-9.(рос.)
  2. Зигфрид Кракауэр. Глава 14. Новый реализм // От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — С. 170. — 10 000 прим.(рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.