Веймарська республіка

Ве́ймарська Респу́бліка, Ва́ймарська Респу́бліка[1] (нім. Weimarer Republik, [ˈvaɪmaʁɐ ʁepuˈbliːk] ( прослухати)) — історична назва німецької держави, пов'язана із конституційним Національним зібранням, що засідало у Веймарі. Офіційно держава, як і її попередниця, продовжувала називатися Німецькою Імперією (нім. Deutsches Reich). Також використовували назви Німецька народна держава (нім. Deutscher Volksstaat) або просто Німецька республіка (нім. Deutsche Republik).

Deutsches Reich Німецька Імперія 1919 – 1933 ↓ Прапор Герб (1919-1928) Девіз Einigkeit und Recht und Freiheit ("Єдність і право і свобода") Гімн "Deutschlandlied" ("Пісня Німеччини") Розташування Німецька імперія Столиця Берлін Мови Німецька (офіційна) Форма правління федеральна напівпрезидентська республіка (1919–1930) федеральна авторитарна президентська республіка (1930–1933) de facto Президент  - 1918 — 1925 Фрідріх Еберт (перший)  - 1925 — 1933 Пауль фон Гінденбург (останній) Канцлер  - 1919 Філіпп Шайдеман (перший)  - 1933 Курт фон Шлейхер (останній) Історія  - Засновано 1919  - Ліквідовано 1933 Площа  - 1925 468 787 км2 Населення  - 1925 62 411 000 осіб      Густота 133,1 осіб/км²  Валюта Паперова марка (1919—1923) Рейхсмарка (1924—1933) Попередник Наступник Німецька імперія Третій рейх Саар (Ліга Націй) Сьогодні є частиною  Німеччина  Польща  Росія  Бельгія  Нідерланди Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Веймарська республіка

Виникла в 1919 році внаслідок Листопадової революції. У перші роки її політичне життя визначала парламентська більшість, що складалася з соціал-демократів, Німецької демократичної партії і Партії центру. СДПН вже відійшла від своїх колишніх революційних ідей. Демократія функціонувала. Спроби повалення державного ладу з метою встановлення соціалізму було придушено. Приватна власність залишилася недоторканною.

Але вже в 1920-і стало видно, наскільки крихка республіканська база серед населення. Економічна криза, інфляція, окупація Руру і спроби нацистського перевороту чітко показали в 1923, що у Веймарській республіці демократи перебувають у меншості.

З висновком Локарнських угод в 1925 Ліги Націй в 1926 переможена Німеччина повернула собі політичне рівноправ'я на міжнародній арені. Цим пояснюється, що частина населення сприймала ті роки як «золоті двадцяті роки». Але період розквіту був коротким. З новою економічною кризою 1929 почалося падіння республіки.

Конституція Веймарської республіки була за своєю суттю достатньо авторитарною і надавала президентові (обраному прямим голосуванням на сім років) дуже широкі повноваження. Президент міг будь-коли розпускати Рейхстаг, навіть у першу секунду першої сесії. Президент міг як і коли завгодно призначати і звільняти з посади рейхсканцлера і кабінет (ст. 53 і 54). Рейхстаг міг оголосити вотум недовіри канцлерові і уряду, але не мав права це робити у разі розпуску президентом.

У разі небезпеки державі президент міг скасовувати будь-які цивільні свободи на будь-який термін (ст. 48). Рейхстаг міг скасувати ці заходи, але можливість розпуску знову ж таки нейтралізовувала парламент.

Ці серйозні обмеження демократії зробили можливою фактичну самоліквідацію демократичного ладу після призначення президентом Гінденбургом на пост рейхсканцлера Адольфа Гітлера в січні 1933.

З цієї миті зазвичай вважається, що Веймарська республіка припинила існування і почався нацистський період — Третій рейх. Політичні структури Третього рейху виникли, проте, не з нуля, а шляхом модифікації і підлаштування під однопартійну диктатуру нацистів наявних структур Веймарської республіки.

До 1945 формально зберігався Рейхстаг, органи управління земель (таких, як Пруссія), органи місцевого самоврядування нижчого рівня.