Безсмертний Олександр Миколайович
Олекса́ндр Микола́йович Безсме́ртний (нар. 6 серпня 1949, Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області) — український актор театру і кіно. Народний артист України (1999).[1]
| Безсмертний Олександр Миколайович | |
|---|---|
| Народився |
6 серпня 1949 (72 роки) с. Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області |
| Громадянство |
 Україна |
| Місце проживання | Київ |
| Діяльність | актор театру і кіно |
| Відомий завдяки | актор Київського академічного Молодого театру |
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого |
| Нагороди |
 Народний артист України (1999) |
| IMDb | ID 6136897 |
Життєпис
1973 — закінчив Київський інститут театрального мистецтва (викладач В. Биковець).
1973—1975 — актор Луганського обласного музично-драматичного театру.
1975—1980 — артист Ансамблю пісні й танцю Київського військового округу.
1979 року удостоєний звання заслуженого артиста УРСР.
1981—2000 — провідний актор Київський академічний театр юного глядача на Липках.
2000—2020 — провідний актор Київського академічного Молодого театру.
Знімається в кіно.
Лауреат премії ім. О. Бойченка. Нагороджений орденом «Знак Пошани».
1999 року удостоєний звання народного артиста України.
Ролі в театрі
- Арнольд («Шрами» Є. Шабана)
- Бурідан («Нельська вежа» за А. Дюма)
- Граф Альмавіва («Божевільний день, або Весілля Фіґаро» П.-О. Бомарше)
- Дорн («Чайка» А. Чехова)
- Мартін Дайзерт («Еквус» П. Шеффера)
- Робін Гуд («Стріли Робін Гуда» С. Прокоф'єва, І. Токмакова)
- Хорія («Запах стиглої айви» Й. Друце)
- Молодий театр
- Борис Олегович («Афінські вечори» П. Гладиліна)
- Дефурнет, директор («Голубка» Ж. Ануя)
- Серебряков («Дядя Ваня» А. Чехова)
- Хеннінг («Поступися місцем» В. Дельмар)
- Франтішек Абель («Соло для годинника з боєм» О. Заградника)
- Офіціант («Тектоніка почуттів» Е.-Е. Шмітта)
Ролі в кіно
- Шинкарук («Опер за викликом», 2018)
- Адам Бойташ («Невиправні», 2017)
- Генерал («Ластівчине гніздо», 2011)
- Микола, батько Ольги («Тiльки кохання», 2010)
- Павло («Колишня», 2007)
- Денікін («Дев'ять життів Нестора Махна», 2006)
- Шляхтич («Богдан-Зиновій Хмельницький», 2006)
- Будівельник Василь («Не мине й року…», 1973)
Джерела
- Безсмертний Олександр Миколайович // Мистецтво України: Енциклопедія в 5 томах. / А. В. Кудрицький, відповідальний редактор. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 1 : А — В. — С. 173. — ISBN 5-88500-271.
- Чуйко Т. П. Безсмертний Олександр Миколайович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — С. 419. — ISBN 966-02-2681-0.
- Олександр Миколайович Безсмертний Інформаційна агенція культурних індустрій ПРО
- Безсмертний Олександр Миколайович // «Чернігівське земляцтво». — с. 2
- Чуйко Т. П. Не загубився й граф Альмавіва… // Театрально-концертний Київ. — 2000. № 5–7.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.