Бойченко Олександр Максимович

Олекса́ндр Макси́мович Бо́йченко (22 листопада 1903, Київ — 30 травня 1950, Київ) — український письменник і комсомольський діяч, генеральний секретар ЦК ЛКСМУ. Член ВУЦВК та ЦВК СРСР. Член Бюро ЦК ВЛКСМ з 26 січня 1931 по 1932 рік. Член ЦК КП(б)У в червні 1930 — січні 1934 року. Кандидат у члени Організаційного бюро ЦК КП(б)У з 15 червня 1930 по 22 квітня 1933 року. Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) у липні 1930 — січні 1934 року.

Бойченко Олександр Максимович
Народився 22 листопада 1903(1903-11-22)
Київ, Російська імперія[1]
Помер 30 травня 1950(1950-05-30)[1] (46 років)
Київ, Українська РСР, СРСР[1]
Поховання
Байкове кладовище : 
Громадянство Російська імперія→
 УНР→
 СРСР
Національність українець
Діяльність письменник, політик
Членство Центральний виконавчий комітет СРСР
Партія ВКП(б)
Нагороди

Біографія

Народився 22 листопада 1903 року в Києві в багатодітній родині слюсаря-залізничника. Закінчив у 1915 році вище початкове училище, в 1918 році — двокласне залізничне училище в Києві.

З 1920 року працював на залізниці: робітник станції Київ-Московський (Київ—ІІ). У 1920 році вступив до комсомолу. Також був бійцем частини особливого призначення (ЧОП).

Член РКП(б) з 1923 року.

З 1923 року — на профспілковій роботі: голова комітету профспілки станції Крути.

З 1926 року — секретар Деміївського районного комітету ЛКСМ України міста Києва.

До липня 1929 року — секретар Київського окружного комітету ЛКСМ України.

З липня 1929 по червень 1930 року — завідувач відділу ЦК ЛКСМ України, (2-й) секретар ЦК ЛКСМ України.

У червні 1930 — 1932 року — генеральний секретар ЦК ЛКСМУ.

Влітку 1931 року важко захворів. З 1932 року — на пенсії через інвалідність (туберкульозний ревматизм). Лікувався в Німеччині, Австрії, Криму, Москві та Харкові. Редактор масово-політичної літератури видавництва «Молодий більшовик» (Київ).

З липня 1941 року проживав у селі Сеньково Харківської області, у вересні 1941 року евакуйований в село Білопілля Саратовської області, потім до міста Уфи. У 1944 році повернувся до Києва. Останні десять років життя був прикутий тяжкою хворобою до ліжка, працював над повістю «Молодість», яка була перекладена багатьма мовами світу. За цією повістю створена п'єса «Кров'ю серця». Член Спілки письменників СРСР з 1945 року.

Помер 30 травня 1950 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — бронза, граніт; скульптор Галина Кальченко; встановлений 1969 року)[2].

Родина

Валерій Лобановський — племінник (син сестри) Олександра Бойченка[3],[4].

Пам'ять

На будинку в Києві на вул. Михайла Грушевського, 9, де мешкав Олександр Бойченко, встановлено меморіальну дошку, яку було демонтовано у березні 2020 року.

Ім'ям О. Бойченка у 1964–2020 роках називалася одна з вулиць Києва.

У 1973 році встановлено пам'ятник на території гімназії ім. О. Бойченка.

  • Меморіальна дошка, яку демонтували у 2020 році.
  • Могила О. Бойченка

Нагороди та відзнаки

Примітки
  1. Бойченко Александр Максимович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  3. Газета «Факти»[недоступне посилання з лютого 2019] (рос.)
  4. Газета 2000 Архівовано 23 січня 2009 у Wayback Machine. (рос.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.