Беніто Карбоне

Народився 14 серпня 1971 року в місті Реджо-Калабрія. Вихованець футбольної школи клубу «Торіно». Скаути «туринців» виявили Беніто під час гри на юнацькому чемпіонаті у складі аматорського молодіжного клубу «Сицилія». 15 січня 1989 року дебютував у Серії А в основному складі «Торіно», в матчі проти «Пізи» і зіграв ще три гри в цьому сезоні. У тому ж сезоні «Торіно» вилетів в серію Б, де в наступному сезоні він зіграв 5 ігор.

У наступному сезоні гравця відправили в оренду в «Реджину», що також грала в Серії Б, де він зіграв 31 матч і забив п'ять м'ячів. У сезоні 1991/92, був відправлений в третій дивізіон, в «Казертану» (31 матч з чотирма забитими голами), а третій сезон в оренді Карбоне провів у «Асколі» і зіграв 28 матчів, забивши шість м'ячів у Серії Б. 1993 року Беніто повернувся в «Торіно», що вже знову грало у Серії А, де за наступний сезон провів 28 ігор.

Влітку 1994 року нападник перейшов у «Рому»[1], але вже за кілька днів став частиною угоди по переходу уругвайського нападника Даніеля Фонсеки з «Наполі» і таким чином Карбоне опинився у неаполітанському клубі[1]. Трансфер оцінювався в 7,5 млрд лір[1] і за наступний сезон зіграв 29 ігор і забив чотири голи в Серії А, а також 5 ігор і три голи в Кубку УЄФА.

Влітку 1995 року він був проданий в «Інтернаціонале» за 6 мільярдів лір[2]. У Мілані в першому сезоні він зіграв 31 гру у Серії A, забивши 2 голи. Втім після покупки клубом 1996 року зіркових нападників Івана Саморано та Нванкво Кану, Карбоне втратив місце на полі і у жовтні і був проданий в англійський «Шеффілд Венсдей» за 7 мільярдів лір, розпочавши свій тривалий період виступів в англійській Прем'єр-лізі[3], який тривав аж до 2002 року. За цей час Карбоне також встиг пограти за клуби «Астон Вілла» та «Бредфорд Сіті», здаючись з останнього в оренду до «Дербі Каунті» та «Мідлсбро», але єдиним серйозним досягненням став вихід в фінал кубка Англії 2000 року з «вілланами», де його команда поступилась «Челсі», очолюване співвітчизником гравця Джанлукою Віаллі.

У 2002 році голова «Бредфорда» Джеффрі Річмонд повідомив, що клуб змушений буде оголосити себе банкрутом, якщо вони продовжуватимуть виплачувати заробітну плату в розмірі 40 000 фунтів на тиждень. В результаті Карбоне у пізніших інтерв'ю заявив, що не захотів бути відомий тим, що стане людиною, через яку зникнув клуб «Бредфорд Сіті», тому відмовився від 3,2 мільйонів фунтів[4]. Натомість Карбоне повернувся в Італію, ставши гравцем «Комо», але вже за підсумками першого ж сезону клуб вилетів з Серії А, після чого Беніто став гравцем «Парми». «Парма» в цей час перебувала у фінансовій скруті після скандалу з їх головним спонсором концерном Parmalat, тому клуб повинен був продати своїх зіркових гравців, таких як Адріан Муту, Адріано і Хідетосі Наката, а Карбоне мав їх замінити, втім виграти конкуренцію у Альберто Джилардіно не зумів, і в наступні роки грав у Серії Б за «Катандзаро» та «Віченцу».

Влітку 2006 року Карбоне відправився в австралійський «Сідней», де мав замінити Двайта Йорка[5]. Він дебютував за клуб у грі проти «Аделаїди Юнайтед», відзначившись голом і двома результативними передачами, але під час своєї третьої гри він отримав травму підколінного сухожилля, вилетівши щонайменше на сім тижнів. Після цього Карбоне не зміг домовитися з «Сіднеєм» про довгостроковий контракт і змушений був покинути клуб[6].

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Павія» з четвертого за рівнем дивізіону Італії[7], за який виступав протягом 2007—2010 років, був капітаном команди і допоміг останнього року підвищитись у класі.

1989 року дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 7 іграх на юнацькому рівні, відзначившись 4 забитими голами.

Протягом 1989—1994 років залучався до складу молодіжної збірної Італії, з якою став молодіжним чемпіоном Європи 1994 року у Франції. При цьому саме Карбоне забив вирішальний післяматчевий пенальті в зустрічі проти господарів турніру[8]. Всього на молодіжному рівні зіграв у 8 офіційних матчах, забив 3 голи[9].

Після завершення кар'єри гравця Карбоне прийняв пропозицію залишитися в «Павії», керуючи командою до 19 років[10]. У березні 2011 року він був призначений головним тренером першої команди замість Джанлуки Андріссі[11] і зумів врятувати її від вильоту, зайнявши 12-те місце своєї групи у третьому дивізіоні[12].

Після вдалого результату, 16 червня 2011 року Карбоне був несподівано оголошений новим головним тренером клубу Серії Б «Варезе», замінивши Джузеппе Санніно[13]. Втім робота у новій команді у Беніто не пішла і, здобувши лише одну перемогу у восьми іграх, він був звільнений вже 1 жовтня 2011 року після домашньої поразки проти «Сассуоло» (0:1)[14].

5 липня 2012 року він отримав диплом тренера першої категорії Ліцензіє Про УЄФА в Коверчано, а з ним і право керувати командами вищого дивізіону. Втім 29 жовтня 2012 року став новим тренером клубу четвертого дивізіону «Валле-д'Аоста»[15], з якого через невдалі результати подав у відставку 20 квітня 2013 року. Згодом у 20 році недовго очолював клуб Серії D «Про Сесто»[16].

2016 року став головним тренером команди «Тернана»[17], замінивши легендарного Крістіана Пануччі, але подав у відставку в січні 2017 року після ряду негативних результатів, які залишили клуб з Терні на передостанньому місці в Серії Б[18].

8 грудня того ж року він став помічником Вальтера Дзенги у «Кротоне» з Серії А[19], а 12 жовтня 2018 року перейшов разом з ним у «Венецію» з Серії Б[20].

• Чемпіон Європи серед молодіжних команд (1):

1994

• Тренерська статистика на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)
• Беніто Карбоне на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)
• Беніто Карбоне на сайті Soccerbase (англ.)
• Статистика на сайті www.tuttocalciatori.net (італ.)
• Статистика виступів за збірну на сайті Федерації футболу Італії. (італ.)