Берладська дорога
Бе́рладська доро́га (волоський шлях) — давній торговий шлях, яким через міста Галич, Коломию, Снятин (тепер Івано-Франківської обл.) ішли купецькі валки на Волощину і Дунай через міста Ясси і Берлад, що на теренах теперішньої Румунії.
Назва походить від міста Бирлад — центру Берладського князівства, яке у XII ст. лучило землі на середньому Дністрі та Попрутті, мало тісні економічні та політичні зв'язки з Галицьким князівством.
Раннє середньовіччя
Між 1144 і 1162 роками в Берладі князював двоюрідний брат галицького князя Ярослава I Осмомисла Іван Ростиславич — відомий із літописів як Берладник. Згодом Ярослав Осмомисл закріпив за собою всю його територію, вийшов па Нижній Дунай, де заклав портове місто Малий Галич (тепер Галац у Румунії) і 1158 року руські, угорські та польські князі підтвердили за ним право володіти тими землями.
На той період припадає найінтенсивніше освоєння попрутських земель: закладання нових міст, військових поселень, налагодження широких торговельних зв'язків з містами Північного Причорномор'я. Галицьке купецтво використовувало як водні шляхи по Дністрі та Пруті, так і сухопутну берладську дорогу, але купецькі валки, які часами нараховували і до 300 возів, потребували надійного захисту від грабіжників.
Цей шлях ішов по лівому підвищеному березі Пруту, а вздовж дороги, крім багатьох поселень, збудували головні військові фортеці — Коломийську, Олешківську, Снятинську і Чернівецьку, і дружинники супроводжували купців.
Місто Коломия історично прив'язана до берладської дороги, яка відома ще і як Волоський, Молдовський чи Воловий шлях і в західній частині міста зберігся й досі її первісний напрям — Стара дорога.
Пізнє середньовіччя
Після монголо-татарської навали 1259 р. майже всі галицькі міста і фортеці були зруйновані і їхнє нове відродження в середині 14 ст. відзначалося тим, що нові поселення переважно не збігалися з берладською дорогою. Наступний період перетворив її в арену жорстокої боротьби. Понад два століття Покуття зазнавало спустошливих набігів з боку волохів та буджацьких татар, внаслідок чого Коломия була десятки разів пограбована і спалена. Це стало причиною тривалого занепаду шляху і лише в середині XVII ст. вона стає знову центром торговельних зв'язків і залишає глибокий слід на сторінках тодішніх писемних джерел.
Згодом історики Румунії, Польщі й СРСР широко використали в своїх працях багатий матеріал про торговельну спроможність берладської дороги.
Див. також
Примітки
Джерела та література
- О. Д. Огуй. Молдовський торговий шлях // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 34. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
Література
- Енциклопедія Коломийщини, зшиток 2, літера Б
- Rubarski R. Handel i polityka handlowa Polski w XVI wieku Познань. [Польща]. — 1928;
- Очерки истории СССР. Москва. [Росія] — 1953;
- Hornowa E. Stosunki ekonomiczno-spoleczne w miastach ziemi Halickiej w latach 1590—1648 Ополє [Польща] — 1963;
- Тимощук Б. Твердиня на Пруті. Ужгород. Карпати. — 1978; Грабовспький В. Історія Коломиї. Коломия. Вік. — 1996.