Берладська дорога

Бе́рладська доро́га (волоський шлях) — давній торговий шлях, яким через міста Галич, Коломию, Снятин (тепер Івано-Франківської обл.) ішли купецькі валки на Волощину і Дунай через міста Ясси і Берлад, що на теренах теперішньої Румунії.

Назва походить від міста Бирлад — центру Берладського князівства, яке у XII ст. лучило землі на середньому Дністрі та Попрутті, мало тісні економічні та політичні зв'язки з Галицьким князівством.

Раннє середньовіччя

Між 1144 і 1162 роками в Берладі князював двоюрідний брат галицького князя Ярослава I Осмомисла Іван Ростиславич — відомий із літописів як Берладник. Згодом Ярослав Осмомисл закріпив за собою всю його територію, вийшов па Нижній Дунай, де заклав портове місто Малий Галич (тепер Галац у Румунії) і 1158 року руські, угорські та польські князі підтвердили за ним право володіти тими землями.

На той період припадає найінтенсивніше освоєння попрутських земель: закладання нових міст, військових поселень, налагодження широких торговельних зв'язків з містами Північного Причорномор'я. Галицьке купецтво використовувало як водні шляхи по Дністрі та Пруті, так і сухопутну берладську дорогу, але купецькі валки, які часами нараховували і до 300 возів, потребували надійного захисту від грабіжників.

Цей шлях ішов по лівому підвищеному березі Пруту, а вздовж дороги, крім багатьох поселень, збудували головні військові фортеці Коломийську, Олешківську, Снятинську і Чернівецьку, і дружинники супроводжували купців.

Місто Коломия історично прив'язана до берладської дороги, яка відома ще і як Волоський, Молдовський чи Воловий шлях і в західній частині міста зберігся й досі її первісний напрям — Стара дорога.

Пізнє середньовіччя

Після монголо-татарської навали 1259 р. майже всі галицькі міста і фортеці були зруйновані і їхнє нове відродження в середині 14 ст. відзначалося тим, що нові поселення переважно не збігалися з берладською дорогою. Наступний період перетворив її в арену жорстокої боротьби. Понад два століття Покуття зазнавало спустошливих набігів з боку волохів та буджацьких татар, внаслідок чого Коломия була десятки разів пограбована і спалена. Це стало причиною тривалого занепаду шляху і лише в середині XVII ст. вона стає знову центром торговельних зв'язків і залишає глибокий слід на сторінках тодішніх писемних джерел.

Згодом історики Румунії, Польщі й СРСР широко використали в своїх працях багатий матеріал про торговельну спроможність берладської дороги.

Див. також

Примітки

    Джерела та література

    Література

    • Енциклопедія Коломийщини, зшиток 2, літера Б
    • Rubarski R. Handel i polityka handlowa Polski w XVI wieku Познань. [Польща]. — 1928;
    • Очерки истории СССР. Москва. [Росія] — 1953;
    • Hornowa E. Stosunki ekonomiczno-spoleczne w miastach ziemi Halickiej w latach 1590—1648 Ополє [Польща] — 1963;
    • Тимощук Б. Твердиня на Пруті. Ужгород. Карпати. — 1978; Грабовспький В. Історія Коломиї. Коломия. Вік. — 1996.
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.