Битва біля озера Дурбе

Жемайтське (литовське) військо, яке налічувало близько 4 000 чоловік, обложило стратегічно важливий замок св. Георгія на Німані. Магістр Лівонського ордену Буркхард фон Хорнхаузен виїхав по військову допомогу в Пруссію. На чолі зібраних сил він попрямував до Мемеля на з'єднання з лівонською армією, щоб разом зняти облогу із замку та доставити оборонцям харчі.

Сили ордену складались з декількох сотень лицарської кінноти обох орденів, лицарів-добровольців з Німеччини, а також декілька тисяч піхоти - кнехтів ордену та підлеглих куршів, естів та пруссів.

Литовські війська відступили від замка св. Георгія та спустошила Куронію, змусивши хрестоносців перенести туди військові дії.

Битва розпочалась 13 липня 1260 року поблизу броду через річку, що витікала з озера Дурбе. Перед початком битви курші дезертирували з поля бою (за деякими даними, вдарили у спину хрестоносцям). Раптова зміна співвідношень сторін викликала масову втечу естів та багатьох пруссів. Покинуті більшою частиною своєї піхоти, лицарі були повністю оточені та повністю знищені жемайтами (литовцями). У битві загинули Буркхард фон Хорнхаузен, маршал Пруссії Генріх Ботель, 150 братів ордену, та багато інших лицарів, кнехтів та пруссів. Тільки небагатьом вдалось вирватись з оточення та сховатись в лісах.

За кількістю загиблих битва була найзначнішою в XIII столітті в Прибалтиці. Великі людські втрати призвели до значного послаблення могутності обох орденів та падіння їхнього авторитету. Це викликало масові повстання проти панування ордену в Куронії та Пруссії, розриву Короля та Великого князя Литовського Міндовга з хрестоносцями та утворення антиорденської коаліції Литви, Жемайтії та князівств Русі. У 1261 році жемайти попросили Міндовга прийняти їхні землі під владу короля Литви Міндовга та почати війну проти Тевтонського ордену, що й було зроблено.

• Північні хрестові походи
• Війна Великого князівства литовського з хрестоносцями

• Бітва на Дурбе / Вялікає Княства Літоўскае. Энцыклапедыя ў двух тамах/Мінск, «Беларуская энцыклапедыя імя Петра Броўкі», 2007. ISBN 978-985-11-0393-1