Битва за Прагу (1794)

Вранці 23 жовтня (3 листопада) 1794 батареї Суворова почали обстріл укріплень Праги. Увечері того ж дня військам був зачитаний наказ Суворова на штурм. О 5 ранку 24 жовтня (4 листопада), ще до світанку, перші 4 колони рушили в тиші на приступ. Подальший хід бойових дій повністю відповідав диспозиції Суворова. Солдати накривали вовчі ями тинами і сходами, закидали рів фашинами і піднялися на вал, звідки багнетами вибивали поляків. За відгуком російського учасника штурму фон Клуге поляки «мало сказати, що билися з жорстокістю, — билися несамовито і без будь-якої пощади ... У житті моєму я був два рази в пеклі — на штурмі Ізмаїла і на штурмі Праги ... Страшно згадати!.. ».

Один з керівників оборони, генерал Йосип Зайончек з кулею в животі на самому початку штурму був вивезений до Варшави. Генерал Томаш Вавжецький намагався організувати оборону, але побачивши повний розлад в польських військах, почав відступ по мосту, перш ніж 1-ша колона досягла його.

Вибух складу боєприпасів в Празі ще більш посилив розлад в рядах захисників. Міст перейшов під контроль росіян, спроби польської сторони зруйнувати його припинялися вогнем артилерії поки не надійшов наказ Суворова підпалити міст. Невелика частина повстанців врятувалася на човнах і ще менше вплав.

До 9 години ранку бій закінчився винищенням польського гарнізону Праги, почався грабіж передмістя. Артилерійська дуель з батареями на лівому березі Вісли тривала до 11 ранку і після полудня відновилася лише для морального впливу на Варшаву, і без того враженої знищенням багатьох тисяч повстанців.

Під час штурму сталася різанина захисників міста, новина про яку поширилася по Європі і зіпсувала репутацію Суворову і Росії. Причиною різанини послужила помста російських солдатів за події «Варшавської заутрені». 17 квітня 1794 року під час раптового повстання був вирізаний восьмитисячний російський гарнізон Варшави. Чверть гарнізону була вбита, інші втікали. Під час повстання розлючені поляки вбивали захоплених зненацька російських солдатів і офіцерів в казармах, на вулицях і навіть беззбройних у власних ліжках. Так наприклад беззбройних солдат київського гренадерського полку вбили прямо під час святкової служби в церкві[1]. Розуміючи, що російські полки жадають помститися за загиблих товаришів, Суворов перед штурмом Праги видав наказ:

«Йти в тиші, ні слова не говорити; підійшовши ж до укріплення, швидко кидатися вперед, кидати в рів фашинником, спускатися, приставляти до валу сходи, а стрільцям бити ворога по головах. Лізти швидко, пара за парою, товаришу обороняти товариша; коли коротка драбина, - багнет в вал, і лізь по ньому другий, третій. Без потреби не стріляти, а бити і гнати багнетом; працювати швидко, хоробро, по-російськи. Триматися своїх в середину, від начальників не відставати, фронт всюди. В дома не забігати, які просять пощади - щадити, беззбройних не вбивати, з бабами не воювати, малолітки не чіпати. Кого вб'ють - царство небесне; живим - слава, слава, слава.»

Однак під час штурму було втрачено контроль над козаками[2], які стали мстити за товаришів. Решта солдатів, яким був заборонений вхід в будівлі, теж не послухалися наказу через те, що запекло чинили опір поляки стріляли по солдатах з вікон будинків. Учасник подій Фон Клуга згадує:

«У нас стріляли з вікон будинків і з дахів, і наші солдати, вриваючись в будинки, вбивали всіх, хто їм потрапляв ... Жорстокість і жага помсти дійшли до найвищого ступеня ... офіцери були вже не в силах припинити кровопролиття ... Біля мосту настала знову різанина . Наші солдати стріляли в натовп, не розбираючи нікого, - і пронизливий крик жінок, крики дітей наводили жах на душу. Справедливо кажуть, що пролита людська кров збуджує рід сп'яніння. Запеклі наші солдати в кожній живій істоті бачили губителя наших під час повстання у Варшаві. "Ні нікому пардону!" - кричали наші солдати і вбивали всіх, без різниці ні років ні статі ... [3]»

Намагаючись зупинити побоїще Суворов послав офіцерів оповістити городян про те, що вони можуть сховатися в російському таборі від розлючених солдатів.

Після битви Суворов залишив полки, чиї однополчани загинули в різанині в Варшаві, в Празі, побоюючись нової помсти при входженні до польської столиці.

За даними дослідників під Час битви за Прагу загинуло від 9000 повсталих і 7000 городян[4] або до 20000 разом узятих[5].

Після битви Суворов проявив гуманізм до переможених поляків, розпустивши по домівках 6000 полонених ополченців, і переправивши 4000 полонених солдатів до Києва. Незабаром, на прохання польського короля, полонені польські офіцери також були відпущені.