Битва при Клушині

Шимон Богушович. Битва при Клушино. До 1620. Львівська картинна галерея

Коронні війська в кількості близько 6800 чоловік (5556 з яких становили крилаті гусари[1]) під командуванням польного гетьмана коронного Станіслава Жолкевського здобули перемогу над чисельно переважаючими силами (35000 чоловік: частини під командуванням Дмитра Шуйського, Андрія Голіцина і Данила Мезецького, 5000 шведів з корпусу Делаґарді і кілька полків, складених з найманців (французів, німців і англійців). Враховуючи з'єднання, які не брали участі в битві (стояли в резерві або запізнилися), загальна чисельність коронних військ становила 12 400 осіб, проти 48 000 московсько-шведських та найманців. Коронні війська мали 2 легкі гармати, московські — 11 (за іншими даними, 18) різного калібру.

У ніч на 4 липня Жолкевський підняв військо і, залишивши 700 вершників у таборі, в повній тиші виступив на ворога. Нічний перехід крізь густий ліс виявився надзвичайно важким — вози з двома легкими гарматами застрягли в болоті і перегородили дорогу піхоті[2]. Ще до світанку коронний авангард повстав перед московсько-шведським табором. Однак, через погані дороги військо Жолкевського розтягнулася і пройшло більше години, перш ніж підійшли останні частини. Це врятувало Шуйського від блискавичного розгрому не готового до бою московсько-шведського табору.

З підходом останніх частин кавалерія Жолкевського атакувала. Найманці Делаґарді вишикувалися вздовж тинів, що перегороджували поле бою, і чинили запеклий опір протягом 3 годин. Гусар Самуїл Мацкевич згадував, що Жолкевський посилав ескадрони в атаку від 8 до 10 разів, у той час як зазвичай було достатньо всього однієї атаки крилатих гусар — саме так сталося після першої ж атаки гусар на московські полки: москалі не витримали першої ж атаки кавалерії, і ганебно розбіглися по лісах. Вирішальним у протистоянні передових загонів Жолкевського зі шведськими найманцями виявився підхід нечисленної піхоти Речі Посполитої з двома гарматами; піхота вогнем і рішучою атакою зім'яла найманців, після чого шведи також побігли з поля бою — частина до табору, частина до лісу. Спроба контратаки за допомогою кінних мушкетерів П'єра де Лавіля (в основному — французів) виявилася невдалою — вони також не витримали удару гусарів. Переслідуючи мушкетерів де Лавіля, гусари проскакали крізь табір московитів, в якому було близько 10 тис. деморалізованого московського війська, при цьому москалі не завдали полякам жодної шкоди[2]. Шуйський із 5000-ми стрільців і 18-ма гарматами просидів в обозі і ніяк не підтримав своє військо.

Делаґарді, бажаючи врятувати своє військо і спостерігаючи повне небажання Шуйського битися з військом Речі Посполитої, вступив з Жолкевським до перемовин, обумовив збереження зброї, прапорів і з гідністю вийшов із бою. При цьому частина корпусу Делаґарді — в основному англійці — приєдналися до війська Жолкевського[3], іншим було дозволено на свій розсуд повернутися до Швеції або на батьківщину. Покинута москалями напризволяще німецька піхота також вступила в перемовини з Жолкевським і, отримавши гарантії своєї безпеки, при повному озброєнні з гідністю вийшла з бою[4].

Невдало спробувавши затримати військо Делаґарді грошима, Шуйський першим втік з табору, кинув власного коня в болоті і прибув до Можайська на селянській шкапі. В цей час коронне військо гнало москалів 2 чи 3 німецьких милі (14-20 км). Увесь московитський обоз, скарбниця, артилерія, знамена, включаючи шаблю і булаву Шуйського, дістався війську Жолкевського.

• Валишевский К. Смутное время. — СПб., 1911. — С. 316—319.
• Соловьев С. М. История России с древнейших времен (рос.)
• Станислав Жолкевский Начало и успех Московской войны
• Юхан Видекинд. История десятилетней шведско-московитской войны
• Н.Мархоцкий. История московской войны
• Радослав Сікора: З історії польських крилатих гусарів. Київ: Дух і літера, 2012. ISBN 978-966-378-260-7. Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця.
• Radoslaw Sikora, Battle of Kluszyn