Станіслав Жолкевський

Станісла́в Жолкéвський (також Жолкєвський;[1][2][3] іноді Жулкевський[4] пол. Stanisław Żółkiewski, 1547, Туринка — 7 жовтня 1620, Цецора) — державний і військовий діяч Речі Посполитої. Його пращури походили з Мазовії[5]. Засновник Колегіуму єзуїтів у Львові.[1]

Станіслав Жолкевський
Воєвода Київський
Служба 1608-1618
Попередник Костянтин Василь Острозький
Наступник Томаш Замойський
Біографічні дані
Дата народження 1547(1547)
Туринка
Дата смерті 7 жовтня 1620(1620-10-07)
Цецора
Місце поховання Костел Святого Лаврентія, Жовква, Україна
Дружина Реґіна Гербурт
Діти Ян, Катерина, Софія
Династія Жолкевські
Батько Станіслав Жолкевський
Мати Софія Липська

Життєпис

Народився у 1547 році в с. Туринка в родині Станіслава Жолкевського і його дружини Софії Липської.[6]

1575 року здійснив свій перший військовий похід у складі військ короля Стефана Баторія під Данціґ, в чині поручника під прапором Замойського. У війні короля Стефана Баторія проти Московського Царства командував ескадроном кавалерії.[7]

1588 року оселився в селі Винниках (тепер — Жовква)[7].

У 1594—1596 роках очолював польські війська, які королівський уряд направив на придушення повстання під проводом Северина Наливайка (за даними дослідника К. Несецького, був виданий селянами[8]). Під час нападу на Київ його війську протистояв міський гарнізон, командантом якого був Криштоф Кремпський[9]. У травні 1596 року виграв Солоницький бій з козаками.

У 1601—1602 роках керував воєнними діями армії Речі Посполитої проти шведів у Лівонії, в яких брали участь і запорізькі козаки під проводом гетьманів Самійла Кішки та Івана Куцковича. Якийсь час одним з управителів маєтків Станіслава Жолкевського (близько 1615) був майбутній гетьман нереєстрових запорозьких козаків Іван Сулима.

1607 року в битві під Гузовим розбив рокошан-заколотників на чолі з Миколаєм Зебжидовським, які виступили проти короля Сигізмунда III Вази.

4 червня 1610 року отримав блискавичну перемогу над переважаючим московсько-шведським військом та розгромив війська Василя IV Шуйського в битві під Клушиним. Станіслав Жолкевський стояв з військом із 6800 жовнірів проти 45 000 об'єднаного московського війська князів Дмитрія Шуйського, Андрія Голіцина і Данила Мезецького, шведського експедиційного корпусу Якоба Делаґарді з шведських, німецьких, англійських та французьких найманців (на цей момент найманці Делаґарді не отримували платні, через що в корпусі виникло кілька бунтів, а окремі частини вийшли з корпусу).

20—21 вересня 1610 року зайняв Москву, добився возведення на престол королевича Владислава Вази. У 1611—1620 роках керував воєнними діями польсько-українського війська під час нападу турків на Поділлі.

У 1620 році, у віці 73 роки, здійснив свій останній військовий похід — на підтримку молдавського господаря Гаспара Ґраціані під Цецору. Військо Станіслава Жолкевського (8400 жовнірів) мало з'єднатися з військом Ґраціані в 20—25 тисяч, але Ґраціані привів із собою лише 600 чоловік. Проти війська Жолкевського виступило 8 000 турків та близько 25 000 татар[10] Перший день битви не виявив переможців, а наступного дня Ґраціані, підмовивши кам'янецького старосту Валентина Калиновського, з двома тисячами війська таємно покинули табір Жолкевського, але майже всі перетонули при переправі або були винищені татарами, а Ґраціані вбили самі молдавани.[7] Зважаючи на зраду Ґраціані, віддав наказ відходити табором до рідних кордонів, щоб переправитись біля Могилева через Дністер. Табір, обнесений скріпленими ланцюгами возами в 5 рядів, рухався і відбивався від татар та турків; перед самим Дністром в таборі виникли суперечки — татари прорвали оборону, багатьох перебили або взяли в полон. Станіслав Жолкевський зійшов з коня і поліг у битві, його знайшли на другий день з відрубаною рукою і без голови — відрубану голову надіслали султану до Стамбула, після цього на списі носили вулицями Стамбула[11]; його син Ян потрапив у полон.

В заповіті доручив дружині поховати його без «помпи»; у випадку загибелі на полі бою його труну мали покрити не чорним оксамитом, а червоною тканиною на знак пролиття крові за Вітчизну[12].

Посади

В 1573 році — королівський секретар, в 1588—1618 роках — польний гетьман коронний, в 1593 році — львівський каштелян, в 1608—1618 роках — київський воєвода; з 1617 року — канцлер, з 1618 року — великий коронний гетьман. Староста барський, кам'янський (запис 1615 року)[13], яворівський, рогатинський, калуський.[14]

Засновник міста Жовкви

1603 року одержав привілей короля Сигізмунда III Вази на будівництво нового міста та на право назвати нове місто Жовквою.

Творчість

З доробку Станіслава Жолкевського відомо про твір «Початок і розвиток московської війни», що вийшла друком у 1612 році. Написаний вишуканою і прекрасною у своїй суворій логічності мовою, цей твір за своїм характером і формою належить до жанру записок (commentarii), відомих у Польщі насамперед завдяки «Запискам про Галльську війну» Гая Юлія Цезаря.

Родина

Станіслав Жолкевський був одружений з Реґіною з Гербуртів (за К. Несецьким, дочка Якуба Гербурта та його другої дружини Ваповської гербу Нечуя.[15]) Діти:

Пам'ятник

Дружина гетьмана Реґіна Гербурт на місці, де загинув Станіслав Жолкевський, поставила пам'ятник з мармуровою плитою, на якій золотими буквами був напис латиною. Пам'ятник простояв до середини XIX століття. Відрубану голову Станіслава Жолкевського, яку відправили турки султану в Стамбул, дружина викупила пізніше за 3 000 000 злотих[7], які були зібрані у складчину, і поховала разом з тілом в костелі св. Лаврентія Жовкви. Там був похований і їх син Ян Жолкевський.

В червні 1912 року за сприяння шляхти Могилева-Подільського та за сприяння князя Голубецького пам'ятник С. Жолкевському був відбудований — він розташований за 4 км від с. Савки (mol. Sauca, (Berezowec)), за 8 км від Дністра, праворуч дороги, яка веде з м. Атак до с. Аріанешті. Пам'ятник стоїть на могилі.

  • Монумент на місті загибелі С.Жолкевського в сучасній Молдові
  • Гетьман Станіслав Жолкевський під Цецорою
  • Бюст С.Жолкевського, Краків
  • Надгробна статуя С.Жолкевського, Жовква
  • Саркофаг С.Жолкевського, Жовква

Примітки
  1. Замлинський В. Богдан Хмельницький // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 167. — ISBN 5-203-01639-9.
  2. Лепявко С. Северин (Семерій) Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 61. — ISBN 5-203-01639-9.
  3. Щербак В. Іван Сулима // Володарі гетьманської булави… — С. 141.
  4. Шевченко Т. (Київ). Доми товариства ІСУСА, їх фундатори і благодійники на УКРАЇНСЬКИХ землях Речі Посполитої: 1572—1647. — С. 91.
  5. Niesiecki К. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. 4. — S. 753.
  6. Білоус Н. Між політикою і повсякденням: з історії стосунків коронного гетьмана Станіслава Жолкевського з київським воєводою Томашем Замойським (у світлі листування 1619—1620 рр.). — С. 269.
  7. Биография гетмана Жолкевского (рос.)
  8. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. 4. — S. 755.
  9. Українці в світі. Стефан Кремпський. Архів оригіналу за 20 березня 2014. Процитовано 20 березня 2014.
  10. Агоп та Аксент Каменаци. Каменецкая хроника (рос.)
  11. Niesiecki К. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. 4. — S. 756.
  12. Łoziński W. Życie polskie w dawnych wiekach (1907). — Lwów : Altenberg — Gubrynowicz & syn, 1921 (IV edycja). — S. 205. (пол.)
  13. Kamionka Strumiłowa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 784. (пол.). — S. 784.
  14. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. 4. — S. 754.
  15. Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności… — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — T. 2. — S. 359. (пол.)

Джерела та література

Посилання
Попередник
Костянтин Василь Острозький		 Воєвода Київський
1608-1618		 Наступник
Томаш Замойський
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.