Благовіщенський чоловічий монастир УПЦ (Ніжин)

Митрополит Стефан Яворський побажав побудувати храм присвячений Благовіщенню Діви Марії. Місцем для цього храму митрополит обрав Ніжин, де на той час настоятелем Свято-Миколаївського собору був брат Стефана — протоієрей Павло Яворський. У 1702 році С. Яворський викупив власним коштом за 1300 карбованців «доброю монетою» двори ніжинських міщан, що прилягали до сучасної вулиці Гоголя біля Соборного майдану, і розпочав будівництво величного храму в ім'я Благовіщення Пресвятої Богородиці. Для його будівництва Стефан Яворський запросив московського архітектора Григорія Івановича Устинова. В листі до брата Павла митрополит характеризував зодчого як майстра «подлинно певного (тобто надійного — авт.) и в малярном деле и архитектуре искусного». Про авторство Г. І. Устинова свідчить і його чолобитна Петру І від 17 грудня 1705 року. За свою роботу архітектор мав отримати 7000 крб. сріблом (тогочасними українськими грошима — 35 тис. золотих).

Закладини храму відбулися 1702 року. У будівництві Благовіщенського собору С. Яворському допомагав гетьман Іван Мазепа, зокрема, в питаннях доставки в Ніжин каміння для фундаменту соборного храму та виплати будівельникам «легумену», тобто частини платні у вигляді харчових запасів. Через 14-ть років Благовіщенський собор став видатною в Україні бароковою будівлею та другим, після Свято-Миколаївського собору, великим храмом у Ніжині. Обидві споруди стоять поруч, у самому центрі міста.

Перед зодчим стояло непросте завдання: спланувати архітектурну споруду так, щоб вона співвідносилася з часом і тими традиціями, які були вже закладені в розбудові Ніжина початку XVIII століття. На той час, у сакральних дерев'яних спорудах міста переважав український стиль, а у мурованих — бароко, прикладом якого посеред центрального Соборного майдану височів Миколаївський собор. Російському архітектору треба було на це зважувати. Тому в архітектурі Благовіщенського собору поєдналися окремі риси бароко і давньоруського стилю. Храм являє собою оригінальну суміш прийомів українського та російського мистецтва. Але, водночас, композиція ніжинського п'ятибанного Благовіщенського собору незвичайна і єдина в своєму роді. В ній переважає сувора урівноваженість, симетрія і центричність. В плані — це квадрат із заокругленими кутами, зовнішні маси храму нероздільні. Склепіння собору спираються на чотири стовпи. Така архітектурна конструкція не характерна для будови українських храмів цього типу. Його стіни становлять 38 аршин у довжину та ширину, а висота храму з хрестом — 55 аршин.

1716-го року відбулося урочисте освячення Благовіщенського собору, якому дали назву Богородичного Назарету. Існує помилкова точка зору, що Стефан Яворський назвав новозбудований соборний храм пам'ятником на честь поразки українців у Полтавській битві, що відбулася якраз під час будівництва собору. Так Стефан Яворський послав до Ніжина записку, в якій стверджував: «Отныне да будет памятник в Нежинском монастыре о победе Богом дарованной Всероссийскому Самодержцу Петру Великому над шведским королем Карлом вторым-надесять под Полтавою лета от воплощении Господня 1709». Уважне вивчення цього документа дозволяє стверджувати, що «памятником» Яворський називає не соборний храм, а ікону в іконостасі, на якій було зображено Петра І в образі св. Георгія Переможця.

1721 Яворський склав каталог своєї бібліотеки і передав Благовіщенському монастирю. Каталог починався написаною латинською мовою елегією бібліотеці «Possesoris horum librorum luctuosum vale». Яворський просив «соборъ весь малеваніемъ украсити», що й було виконано. Давній розпис (1722 року) суцільно вкривав стіни й склепіння.

Згодом Яворський почав облаштовувати при храмі чоловічий монастир. Він надсилав кошти й подарунки. Головним з них митрополит вважав свою особисту бібліотеку. Архіпастир заповідав, щоб над книгами працювали вчені ченці, які б навчали усіх Слова Божого та, за висловом владики, «не себе самих проповідували, а Христа Розіп'ятого».

За дев'ять років після смерті Стефана його бібліотеку перевезли до Харківського колегіуму.

У другій половині XVIII-го століття монастир тричі постраждав від пожеж. Третя виявилася найбільш руйнівною. Монастир хотіли закрити. Але мешканці Ніжина пообіцяли зібрати частину коштів, потрібних для оновлення обителі. Проте, відродження монастиря йшло дуже повільно.

Відродження монастиря відбулося з 1803 по 1823 роки при праці настоятеля Віктора Черняєва.[1] Він відремонтував старі будівлі, поновив настінний живопис собору, побудував трапезну Петро-Павлівську церкву.

При радянській владі храм використовувався під склади. Іконостас собору було знищено, поховання у храмі — пограбовано. У західній стіні собору пробили ворота, через які могли б проїжджати трактори.

У 1999 році відродилося робота монастиря: 30 березня Священний Синод УПЦ (МП) прийняв рішення про відкриття монастиря[2]

• Стефан Яворський — основоположник собору та монастиря.

• Г. І. Устинов — московського будівничий, розробив проект собору.

• Віктор Черняєв — архімандрит, настоятелем монастиря з 1803 по 1823 рік, відродив монастир, побудував трапезну Петро-Павлівську церкву. Вивів життя братії на високий духовний рівень, і сам був взірцем християнських чеснот. Наслідками плідної праці архімандрита Віктора монастир користувався ще майже століття, аж до самої революції наприкінці 1910-х.

• Вассіан (Чудновський) — настоятель монастиря, згодом єпископ Верхотурський, представник гурту українофілів у складі синодальної РПЦ.

Чудотворна Корсунська ікона Божої Матері, яку, за переказами, написав сам митрополит Київський Рафаїл Заборовський, не збереглася.

Чудотворна ікона святого великомученика Георгія Змієборця, від якої траплялися зцілення, не збереглася

Лаврентіївский образ Казанскої Богородиці Образ Казанскої Богоматері глубоко шанований православним людом, але особливо дорогий тим, що нероздільний з іменем великого подвижника преподобного Лаврентиія Чернигівського. За легердою, в 1919 році преподобний Лаврентій разом з архієпископом Пахомієм (Кедровим) відвідували Нікольску Пустинно-Рихлівську обитель и подарували в благословення братії образ Казанскої Богородиці. Лаврентіївська ікона Казанскої Богородиці потрапила до Ніжина завдяки ігумену Серафиму. Святитель довго не розлучався з іконою, але перейшовши в Ніжинський Благовіщенський монастир, зрозумів, о на іконі проявляються пошкодження, від сухості. Саме це стало ключовою причиною передачі святині у власність храму.

Ікона Божої Матері «О, Всепетая Мати» — прославлена у 2017 році[6]. Святкування 6 жовтня (19 жовтня).

Образ святителя Спиридона Святитель Спиридон Тріміфунтский родом був Кіпріот, походив з селянського стану(був пастухом). Бувши надзвичайно розумним і чистосердечним, малоосвічений, за царстування імператора Костянтина Великого, був обраний єпископом міста Тріміфунта. як завсідчують історики церкви, в 325 році брав безпосередню участь у діяльності І Вселенського Собору.

• О. Б. Коваленко. Ніжинський Благовіщенський монастир // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 396. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• «Гнана» Церква: УПЦ МП на Чернігівщині безоплатно передали пам'ятку архітектури національного значення. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 29 вересня 2019. Процитовано 29 вересня 2019.