Бланкізм

Бланкізм — політична теорія та практика революційного руху, яка базується на вченні французького революціонера Луї Огюста Бланкі. Передбачає повалення капіталізму з допомогою революційних змов, створення вузьких підпільних організацій, раптового збройного перевороту. Робиться наголос передусім на швидкому державному перевороті, здійснюваному невеликим авангардом втаємничених конспіраторів, які згодом зміцнюють свою владу за допомогою диктаторських методів. Після того, як цей передовий загін візьме владу у свої руки, нагальним кроком має стати революційне повалення буржуазного ладу. Такі спроби мали місце у 1839 і 1870 роках у Парижі (закінчилися невдачею). Велике значення в революційній стратегії Бланкі надавав індивідуальним агітаторам, які були вихідцями з буржуазного середовища. Революційна диктатура, на його думку, — це не диктатура пролетаріату, «а диктатура революційної меншості». «В кого меч, в того і хліб», — романтично розмірковував Бланкі.

Розроблена Бланкі стратегія революції стала важливою сполучною ланкою між якобінською традицією прямих дій (Французька революція 1789 року) та виплеканими Леніним традиціями російського більшовизму. Бланкісти відіграли помітну роль під час Паризької комуни 1871 року і ще на початку ХХ століття продовжували справляти певний вплив на французьких лівих. Бланкізм набув певного поширення в Росії, деяких державах Латинської Америки, Азії серед студентства багатьох країн.

Термін часто використовується в творах лівих теоретиків як синонім путчізма.