Бланк Олександр Дмитрович

Олександр Дмитрович Бланк (рос. Александр Дмитриевич Бланк; нар. 1799, 1801, 1802 або 1804, м. Старокостянтинів, Волинська губернія, Російська імперія 17 липня (29 липня) 1870, с. Кокушкіно, Казанська губернія, Російська імперія) — лікар-фізіотерапевт, надвірний радник, підполковник, дід В. І. Леніна[1].

Бланк Олександр Дмитрович
рос. Бланк Александр Дмитриевич
Ім'я при народженні рос. Израиль (Сруль) Мойшевич Бланк
Народився 1799, 1801, 1802 або 1804
Старокостянтинів, Волинська губернія, Російська імперія
Помер 17 липня (29 липня) 1870(1870-07-29)
с.Кокушкіно, Казанська губернія, Російська імперія
Громадянство Російська імперія
Діяльність лікар
Alma mater Військово-медична академія імені С. М. Кірова
Знання мов російська
Військове звання підполковник
Батько Мойше Іцкович Бланк
У шлюбі з Ганна Іванівна (Йоганнівна) Гроссшопф
Діти Дмитро, Ганна, Любов, Катерина, Марія, Софія

Біографія

Ленін Володимир Ілліч онук Олександра Дмитровича

Народився Олександр Бланк (дехто стверджує, що його ім'я при народженні Ізраїль (Сруль) Мойшевич Бланк)[2] в Старокостянтинові, тоді Волинської губернії, у єврейській або німецькій родині[3].

Навчався на військового лікаря в Імператорській медико-хірургічній академії в Санкт-Петербурзі (1818—1824 роках). У 1824 році А. Д. Бланк вступив на державну службу, згодом працював лікарем у Смоленську. У 1826 році був відряджений до міста Олонець для боротьби з епідемічними заразними захворюваннями, де пробув кілька місяців. За успішну ліквідацію епідемії нагороджений урядовою нагородою. 1827—1831 роки — поліцейський лікар. Після вбивства, під час холерного бунту, брата, припинив лікарську практику: брат чергував у центральній холерній лікарні Петербурга і, коли вбивали німців-лікарів, був убитий через прізвище. Учасники вбивств були амністовані, а деякі лікарі з не такими прізвищами, як всім хотілося, в тому числі, і А. Д. Бланк, пішли у відставку. Лише навесні 1833 року Олександр Дмитрович знову зважився відновити службу і пішов ординатором в міську лікарню для бідних Святої Марії Магдалини, де служив до 1841 року. Саме в цій лікарні у нього лікувався Тарас Шевченко[4]. Але одночасно Олександр Дмитрович служив у морському госпіталі.

22 липня 1838 року отримав чин колезького асесора. У 1840-ті роки дослужився до чину надвірного радника зі старшинством (підполковник), що дало йому право на потомствене дворянство. З 1841 року — Олександрівський госпіталь в Пермі. З 1845 року — лікар при лікарні Юговського заводу в Пермській губернії. 27 листопада 1847 радник, в 1847 — дворянин Казанської губернії. З 4 серпня 1859 року — в Сенаті. Вийшовши у відставку з посади головного лікаря госпіталю Златоустівської збройової фабрики, медичного Інспектора госпіталів Златоустівського гірського округу (1845—1847) в Златоусті (в чині статського радника), доктор Бланк придбав в Казанській губернії село Кокушкіно, ставши поміщиком середньої руки. Там же і помер 17 (29) липня 1870 року.

Сім'я і діти

Брат Олексій (за іншими джерелами — Дмитро) Дмитрович Бланк, теж лікар.

Олександр Дмитрович був одружений двічі. У 1829 році одружився з дочкою купця Ганною Іванівною Гроссшопф (німецько-шведського походження).

Ганна померла у молодому віці в 1838 році. Сиротами залишилися син Дмитро, доньки Ганна, Любов, Катерина, Марія[5] (мати Володимира Ілліча[6]) і Софія. Виховувала їх бездітна сестра матері Катерина.

Олександр Дмитрович подавав прохання дозволити йому «вступ в законний шлюб з вдовою чиновника 12-го класу фон Ессена Катериною Іванівною». Прохання було відхилено через те що та була його спорідненою.

Олександр Бланк — начальник шпиталів на Уралі і їх головний доглядач. Жив у місті Пермі, його дітей виховувала Олександра Іванівна Ессен, сестра Ганни, дружини Олександра. Ганну, Марію, Соню, Любу і Катю — доньок Олександра Бланка, Катерина Іванівна навчала розмовній німецькій та шведській мовам, в чому Марія Олександрівна була кращою від інших сестер, а згодом легко навчила цим мовам своїх дітей.

Цензура в радянську епоху

Єврейське походження діда Леніна за радянських часів абсолютно замовчувалося.

Так, Ганна Іллівна Ульянова, старша сестра Леніна, дізнавшись в 1924 році з документів департаменту поліції про те, що їх дід по матері був сином міщанина Мошки Бланка, намірилася використовувати ці дані при підготовці біографії свого знаменитого брата, а після того, як в Інституті Леніна, співробітницею якого вона була, оголошення цих відомостей було визнано «незручним», звернулася за дозволом до І. В. Сталіну, то відповідь була однозначною — про відкриття «мовчати абсолютно». Насправді А. І. Ульянова зверталася з цього приводу до Сталіна в 1932 та 1934 роках: «Факт нашого походження, передбачався мною і раніше, — писала вона, — не був відомий при його [Леніна] життю… Я не знаю, які можуть бути у нас, комуністів, мотиви для замовчування цього факту». «Мовчати про нього [факт] абсолютно» — відповів Сталін.

Письменниця М. С. Шагінян також намагалася вивчити походження Леніна в романі «Квиток з історії», що став частиною її трилогії про родину Ульянових, за що вона зазнала утисків як з боку ЦК ВКП(б), так і президії Спілки письменників СРСР. У постанові останньої від 9 серпня 1938 року говорилося, зокрема, що, «застосовуючи псевдонаукові методи дослідження так званого родоводу Леніна», М. С. Шагінян дає спотворене уявлення про національну особу <…> найбільшого пролетарського революціонера, генія людства, висунутого російським народом і є його національною гордістю. Роман «Квиток з історії» був заборонений Політбюро ЦК з ініціативи Сталіна (опублікований лише у 1956 році).

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.