Олонець

Назва утворена від назви річки Олонка, котра, можливо походить від фін. alanko — низина — або від давньовепського «алнус», що також значить низина. Раніше це місце називалося Алонѣсь, Олонѣсь (тобто Оло́нісь).

Нормативний наголос в російській мові падає на другу голосну — Оло́нець[5]. Однак

• наголос на останню голосну (Олоне́ць) є поширеним та присутній у словниках та є допустимим;
• нормативний наголос у прикметнику «олоне́цький» — на третю голосну, хоча можливий і варіант оло́нецький[6];
• наголос Олоне́ць зустрічається у літературі (однойменний вірш А. Прокоф'єва, рима з молоде́ць).

Наголос у назві мешканця міста ставиться на третю голосну — олонча́нин.

Олонець розташований у злиття річок Олонки і Мегреги, на Олонецькій рівнині, за 140 км на північний захід від Петрозаводська, 269 км на північний схід від Санкт-Петербурга по автодорозі Р21 (автодорога «Кола»).

Клімат

• Середньорічна температура повітря — 3,3 °C
• Середня швидкість вітру — 3,1 м/с

Олонець — одне з найдавніших поселень Карелії. Стоянки стародавньої людини, виявлені в пониззі річки Олонки (басейн Ладозького озера) датуються археологами 3-2 тисячоліття до н. е.

Заснування

Макет Олонецької фортеці. Національний музей Республіки Карелія

Вперше в письмових джерелах Олонець згадується у приписку до Статуту новгородського князя Святослава Ольговича. Сам статут датується 1137 роком. Однак, сучасні історики датують приписку XIII століттям[8], а першим згадуванням вважається 1228 рік, коли Олонець згадують записи в декількох літописах[9].

За часів новгородської незалежності Олонець належав новгородському владиці. В ході російсько-шведських воєн XVI—XVII століть місто неодноразово розорялося.

За Столбовським мирним договором 1617 року кордон зі Швецією став проходити у 40 км від Олонецького сільського поселення. У 1648 р., зі стратегічних міркувань, Олонецьке Різдвяне сільське поселення було відписане в казну. У місці злиття річок Олонки і Мегреги, де знаходилося головне селище сільського поселення, відоме під назвою Толмачов-наволок, у вересні 1649 року за указом царя Олексія Михайловича під керівництвом князя Федора Волконського і дяка Степана Єлагіна була побудована «порубежная фортеця» Олонець. Олонецька фортеця стала ядром міста, адміністративним центром Заонежских і Лопских сільських поселень, форпостом у боротьбі зі шведами. Фортечна стіна (в стінах налічувалося 1300 бійниць) тяглася вздовж річкових берегів більш ніж на 1,5 км і мала 19 веж. Найвища — Червона вежа була заввишки 32 метри. У фортеці була відбудована церква Трійці, хлібні комори, воєводські двори і 155 дворів, у яких під час нападів шведських загонів ховалося навколишнє населення. На озброєнні гарнізону були 31 гармати різного калібру і 824 мушкета. За кількістю веж, протяжності стін і військової оснащеності фортеця перевершувала Архангельську і всі сибірські міста, поступаючись лише Холмогорам. Фортеця згоріла при пожежі в 1741 році і більше не відновлювалася[10].

Саме місто стає місцем олонецькій воєводи (в 1670-х роках олонецким воєводою служив Яків Стрешнев). У той період Олонець був єдиним торговим, військовим і адміністративним центром Карелії. «Щоб у місті не було порожньо», сюди були переселені з різних заонежских сільських поселень заможні селяни, які займалися торгівлею і промислами, у тому числі железоделательным промислом. Посадські люди Олонца у 2-й половині XVII сторіччя були підприємливими торговцями, на своїх невеликих судах вони ходили навіть в Стокгольм. Наприкінці XVII століття Олонець налічував 726 дворів.

Правління Петра I

У серпні 1700 року Петро I оголосив війну Швеції, почалася Велика Північна війна.

До початку 1702 року на північ від Олонца вже були залізоробні заводи, що видно з указу Петра I синові А. Бутенанта від 5 січня 1702 року:

«На Олонецький залізних заводах чужинця Андрія Бутенанта фон Розенбуша вилити негайно 100 гармат залізних і чавунних найдобріших, без всяких вад, ядром по 12 фунтів і за 1000 ядер до кожної гармати, і з Олонця, як йому вже зазначено, поставити в Новгород не пізніше березня 1702 року»[11].

До 1703 році в околицях Олонця, у Лодейному Полі на р. Свір, була влаштована військова верф, яка отримала назву Олонецкої верфі. Фрегати Балтійського флоту будувалися на Олонецкій верфі і озброювалися гарматами на Олонецьких заводах. Про це нагадує герб Олонца, на якому змальовано два перехрещені книппеля. Книппель — це специфічний морський гарматний боєприпас з двох ядер, скутих коротким відрізком ланцюга.

У перші роки В ході кампаній 1702-1703 рр. російські війська зайняли Інгрію.

У 1707 році за наказом А. Д. Меншикова були встановлені поштові стани від Петербурга до Олонца і дещо пізніше — до Петровського збройового заводу.

У 1708 році була утворена Ингерманландская губернія, до складу якої був включений і Олонець.

У 1712 році Олонець віддано у ведення Адміралтейства. Значення Олонца — фортеці зберігалося до 1721 року, коли шведська межа була відсунута на північ і військово-стратегічне значення міста зійшло нанівець.

Мобілізації населення на роботи і в армію, а також будівництво Петербурга сприяло зубожіння, поступового розорення і запустіння дворів Олонца. У частині міст зазначена спад була значною. До числа таких міст Північно-Заходу Росії, де спад населення в ті роки була значною, можна віднести також Псков, Новгород і Каргополя[12].

З 1719 по 1724 рік Петро I кілька разів бував в Олонці і лікувався на олонецький марциальных водах. Лікування на олонецький водах супроводжувалося звичної для Петра I активністю[13]. Бачачи, що лікування водами в Олонці йде повільно, Петро I сказав: «Врачую тіло водами, а підданих власними прикладами. І в тому і в іншому бачу зцілення досить повільне, проте ж, покладаючись на Бога уповаю на те, що все вирішить час»[14]^{[неавторитетне джерело]}.

XVIII століття

В 1727 року з Санкт-Петербурзької губернії була виділена Новгородська губернія. Олонець знову став адміністративно-судовим центром Олонецькій повіту, і в розпису губерній і провінцій цей повіт зарахований до Новгородської провінції (однієї з п'яти провінцій нової губернії).

В 1773 році за указом Катерини II була створена Олонецька провінція (складалася з двох повітів і однієї округи). Олонець був призначений обласним містом Олонецкой провінції.

У 1784 році він став повітовим містом Олонецькій намісництва (на перше місце вийшов Петрозаводськ), а з 1801 року — повітовим містом Олонецкой губернії.

У XVII—XVIII ст. ст. Олонець продовжував залишатися великим торговим («купецьким») центром. З утворенням наприкінці XVIII століття Олонецкой губернії адміністративний центр перемістився в Петрозаводськ, а Олонець поступово перетворився в тихе провінційне містечко.

XIX століття

Слідом за скасуванням кріпацтва, проведеної у 1861 році, була земська реформа 1864 року, яка створила органи місцевого самоврядування — земства.

До 1 січня 1896 р. жителів 1496: дворян — 118, духовного стану — 23, почесних громадян і купців — 49, міщан — 1037, військових станів — 143, финляндцев — 88, інших станів — 38. Православних — 1445, розкольників — 1, католиків — 16, лютеран — 29, магометан — 5. Церков православних — 1 кам'яних і 4 дерев'яних, 2 каплиці. Земська лікарня на 12 ліжок. Міське училище, з 70 учнями, і жіноче парафіяльне, з 27 ученицями. Будинків кам'яних — 1, дерев'яних — 171; лавок — 28. Купецьких свідоцтв видано — 12, на дріб'язкової торг — 16, промислових — 4, приказчичьих — 12. Ярмарок — 2. Міський землі 7954 десятини. Міський дохід 7674 руб., витрата 7244 руб.; запасний капітал 2400 руб. Дві богадільні (на 59 призреваемых), з яких одна — з притулком для дітей (19 осіб); щорічний витрата — 4225 руб. Був також комітет піклування бідних і благодійний гурток.

XX століття

У 1912 році в Олонці проживало 2058 осіб.

Революція, громадянська війна

Після падіння монархії в Росії в 1917 році почався розпад Російської імперії. Наприкінці 1917 року оголосило про незалежність Велике князівство Фінляндське. Під час Громадянської війни 1918-1920 років і інтервенції незалежності від Радянської Росії зажадали північні волості Карелії.

У 1919 році головою Олонецькій повітового революційного комітету, олонецким військовим комісаром стає більшовик Ф. В. Єгоров. У 1920—1921 рр. він виконує обов'язки голови Олонецькій повітового комітету РКП(б).

У 1920 року більшовики остаточно встановили на території Карелії радянську владу. При активній участі фінської соціаліста Едварда Гюллинга і підтримки в. І. Леніна 8 червня 1920 декретом ВЦВК з населених карелами місцевостей Олонецкой і Архангельської губерній була утворена Карельська трудова комуна[15].

У 1923 році Карельська трудова комуна була перетворена в Автономну Карельську Радянську Соціалістичну Республіку.

У 1927 році Олонець був перетворений в сільський населений пункт.

В ході Великого терору 1937-1938 років в околицях с. Олонець відбувалися масові розстріли жертв сталінських репресій[16].

Під час Радянсько-фінської війни 5 вересня 1941 року частини Карельської армії Фінляндії зайняли Олонець. Місто було перейменовано в Aunuslinnu («Олонецька Фортеця»).

25 червня 1944 року частини Карельського фронту в ході Свірсько-Петрозаводської наступальної операції увійшли в залишене фінськими військами місто[17].

7 липня 1944 року Олонець знову отримав статус міста.

На 1 січня 2016 року по чисельності населення місто перебувало на 996 місці з 1112 міст Російської Федерації.

Олонець є єдиним містом на території Карелії, де карели становлять більшість населення, крім цього Олонецький район є місцем компактного проживання карелів-ліввіків і найнаселенішим карелами районом Республіки Карелії.

Крім карелів в Олонці проживають такі традиційні для Карелії народи, як фіни, росіяни, а також білоруси, українці, поляки і литовці. І якщо росіяни проживали на цій землі здавна, то інші перераховані вище народи переселились в Карелію і зокрема в Олонецький район порівняно недавно. Щодо білоруського і українського населення це пов'язано насамперед з післявоєнним переселенням із зруйнованих сіл Білорусі і України, для поляків і литовців Карелія була місцем заслання. Що стосується фінів, то велика їх кількість переселилося в Карелію в 50-х роках XX століття, так як в той час фінська мова був на території республіки другою офіційною.

Цікавим також є і той факт, що в Олонці і Олонецькому районі існує невелика громада чеченців, що не характерно для цього регіону і республіки в цілому. За переписом населення 2002 року тут проживало 53 представника цієї національності. У зв'язку з цим в районі виникла низка міжнаціональних конфліктів[18][19].

• ЗАТ «Олонецький молочний комбінат»
• ВАТ «Олонецький хлібозавод»

В околицях міста розташовані кілька фермерських господарств.

У північній частині міста проходить лінія Янісярві — Лодєйне Поле Волховстроєвського відділення Жовтневої залізниці. Залізничний вокзал станції Олонець розташований на початку вулиці Пролетарська.

• Муніципальне установа культури Олонецкий національний музей карелів-ліввіків їм. Н. Р. Прилукіна, відкритий в 1959 році[20].
• Олонецький карельський народний хор «Karjalan koivu» («Карельська береза»), заснований у 1935 році[21].

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

• Братські могили радянських воїнів, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни[22][23]
• Братська могила радянських воїнів і мирних громадян, розстріляних белофинскими інтервентами в період окупації Олонця в 1919 році[24]
• Пам'ятник радянським військовим льотчикам — учасникам Свірсько-Петрозаводської операції (1944)[25]
• Пам'ятник героям олонецького підпілля[26]
• Пам'ятник радянським воїнам-визволителям[27]
• Собор Смоленської Ікони Божої Матері (1828)
• Успенська церква у с. Кунилице
• Дерев'яний придорожній хрест (початок XIX століття) в с. Татчелица
• Церкви Фрола і Лавра (1613) в селі Мегрега за 10 км від Олонца
• Церква в с. Еройла
• Старовинні дерев'яні каплиці в селах Новинка, Пертисельга, Утозеро, Гаврилівка
• Церква Святого Хреста церкви Інгрії

• Щорічно з 1999 року, за ініціативою тодішнього мера Олонця Василя Анатолійовича Попова в перший день зими стали проводитися «Олонецькі гри Дідів Морозів»[28].

20 квітня 2017 року Банк Росії випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 10 рублів серії "Стародавні міста Росії": р. Олонець, Республіка Карелія (1137 р.)[29].

• Міккелі, Фінляндія
• Пуоланка, Фінляндія
• Хюрюнсалмі, Фінляндія
• Рістіярві, Фінляндія

• Кондратьєв Іван Васильович — карельський краєзнавець.

• Васильєв А. В. Олонець. / 2-е изд., испр. і дод. — Петрозаводськ: «Карелія», 1984. — 151 с.: іл. — (Міста і райони Карелії).
• Воронов А. П. Олонець // Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона : в 86 т. (82 т. і 4 дод). — СПб., 1890-1907.
• Єгоров Ф. В. Олонець. Історико-краєзнавчий нарис про місті та районі. — Петрозаводськ, 1959
• С. В. Кочкуркина, Н. Ст. Куспак, Н. Н. Мамонтова, В. Р. Платонов. Стародавній Олонець. Ін-т мови, літ-ри та історії Карельського навч. центру РАН. — Петрозаводськ, 1994.
• Олонець: Історико-краєзнавчі нариси у двох частинах / А. М. Пашков (відп. ред.) — Петрозаводськ: ПГУ, 1999. (1 Ч.. — 185 с. Ч. 2. — 209 с.)

• Букіна М. І. Історія міста Олонца в пам'ятках писемності (стор 128)
• Олонець.ру — міський портал
• Топографічні карти
• Офіційний сайт Олонецькій національного муніципального району
• Об'єкти культурної спадщини на території Олонецькій міського поселення
• Почесні громадяни міста Олонца.