Бобровицький цукровий завод

Лінія Курсько-Київської залізниці сприяла залученню Козелецького повіту в економіку країни[1].

У 1897 року поміщик П. П. Катеринич за участю кількох пайовиків побудував тут цукровий завод, який був повністю введений в дію в 1900 році і виробляв за сезон більше 800 пудів цукру[1].

Після початку Першої світової війни 2 серпня 1914 року було введено заборону на виробництво і продаж спиртних напоїв і становище заводу ускладнилося у зв'язку зі скороченням закупівель цукру для виробництва спирту, а також через мобілізацію частини працівників і селян в діючу армію (це призвело до скорочення посівів цукрових буряків, які служили сировиною для виробництва цукру).

Після лютневої революції на початку березня 1917 року в Бобровиці виникла Рада робітників і селянських депутатів, на цукровому заводі був обраний робочий комітет, але підприємство залишилося у власності власника.

На початку грудня 1917 року в Бобровиці була проголошена Радянська влада (фактично встановлена ​​в січні 1918 року, коли Рада розпочала підготовку до поділу землі, а на цукровому заводі робочий комітет встановив контроль над виробництвом). Під час громадянської війни завод не функціонував, але після закінчення бойових дій був націоналізований, переданий у відання головного управління цукрової промисловості «Головцукор» Народний комісаріат харчової промисловості СРСР, наркомату харчової промисловості, відновлено та відновив роботу. При заводі була створена бібліотека, що налічувала понад 3 тис. книг (в основному, технічної літератури).

Для забезпечення потреб заводу в цукрових буряках у 1921 році на базі поміщицької економії було створено бурякорадгосп ім. Дзержинського[1].

У 1927 році завод виробляв 59 тонн цукру на добу.

У ході бойових дій Великої Вітчизняної війни і окупації території СРСР військами Третього рейху та його союзників німецької окупації підприємство було зруйновано, але відповідно до четвертої п'ятирічки четвертим було відновлено[1][2].

У 1952 році відновлення заводу було повністю завершено, а після завершення оновлення обладнання та реконструкції в 1959 році переробна потужність підприємства була збільшена до 700 тонн цукрових буряків на добу.

У 1971 році завод переробляв до 1100 тонн цукрових буряків на добу і виробив 15 тис. тонн цукру-піску.

Загалом, у радянські часи завод входив до числа провідних підприємств міста[1].

Після проголошення незалежності України завод перейшов у відання Державного комітету харчової промисловості України.

У липні 1995 року Кабінет міністрів України включив завод до переліку підприємств, що підлягають приватизації протягом 1995 року[3]. Надалі, державне підприємство було перетворено на відкрите акціонерне товариство.

• Цукрова промисловість України