Бобровиця

Про походження назви міста Бобровиця достовірних даних нема. Є лише здогадки, що поселення отримало назву від бобрових промислів, якими займались його жителі того часу у водоймах річок Бистриці, Трубежу та Остра. Річка Бистриця до середини XIX століття мала назву Бобровиця.

Про стародавнє походження Бобровиці свідчать залишки городища (XI—XIII століття). В Повчанні Мономаха повідомляється: «А потім ходили ми, [в] тім же році(1078), з отцем і з Ізяславом [Ярославичем до] Чернігова битися з Борисом [Вячеславичем], і побідили ми Бориса і Олега [Святославича]. І знову пішли ми [до] Переяславля і стали в [городі] Оброві»[4]. Середина шляху між Черніговом і Переяславлем проходить через згадане Мономахом городище Оброва, де знаходиться нинішнє містечко Бобровиця. Обидва топоніми — Обров і Бобровиця змістовно споріднені і мають спільний корінь «обров».

В XVI столітті Бобровиця — містечко Остерського староства Київського воєводства Речі Посполитої.

Перша письмова згандка про Бобровицю записана в Реєстр козаків низових запорізьких річкових, які ходили на військову службу з його милістю королем до Москви. Реєстр складений під час видачі сукна і грошей останньої чверті року служби. Привіз і виплатив пан Себастіан Недзвідський, слуга милості пана Станіслава Дроєвського, каштеляна перемиського, шафара земель руських, року нинішнього 1581, місяця марця, дня 30. Книга військова 67 Ян Оришовський, поручник козаків низових запорозьких. В Реєстрі під командою 29-го отамана Юхима Сизак значиться козак Акула — Бобров'янин[5].

Згідно з польською люстрацією 1618 року Bobrowica мала 107 осель[6]. Якщо вірити польській люстрації 1628 року, містечко було заселене 1600 року: także i miasteczko Bobrowice, która osiadła roku 1600[7]. У 1631 році Остерський староста Heremiasz Zaleski брав із 16 осідлих «димів» по 3 злотих, із 6 «городників» — по 1,5[8].

За іншими даними, на городищі Волинь у Остерському старостві Іваном Коловицьким було осаджено містечко Михайлів. Згідно з фундаційним привілеєм від 10 липня 1597 року містечко мало отримати щопонеділковий торг. Згодом містечко змінило назву на сучасну. Після смерті осадчого І. Коловицького 1602 року пожиттєве право на містечко отримав остерський староста Михайло Ратомський. Королівський привілей М. Ратомському, виданий 12 вересня 1602 pоку, застерігав, що якби ця осада не мала міського права, то староста мав би перенести її на інше місце і встановити торги. Стосунки старости з мешканцями Бобровиці, так само як і Остра, складалися не найліпше: М. Ратомський був прихильником збереження традиційного для Великого князівства Литовського першої половини XVI ст. суворого підпорядкування міщан старостам. Ситуація змінилася після призначення на посаду остерського старости королівського секретаря Реміяна Залеського. 26 березня 1627 року з його ініціативи Бобровиця отримала привілей на ярмарки й торги. Цей документ установлював щотижневий торг і два ярмарки, які мали проходити на православні свята — святого Прокопа і святого Михайла. Місцеві міщани отримали ті ж права на шинкування, що й остерські[9].

З 1654 року Бобровиця була сотенним містечком Київського полку, сотник Іван Міщенко (1649). У тому ж році в складі Українського гетьманату (Гетьманщини) бере участь у підписанні «мартівських статей» з Московією. Бобровицька сотня була в складі Київського полку. Тоді ж військовий писар Іван Виговський одержав царську грамоту в т. ч. на містечко Бобровицю[10]. 1664 року коронні війська разом з кримськими татарами зруйнували і спалили містечко.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Бобровица на річці Бобровиці. У ньому було 155 дворів (160 дорослих чоловіків). У господарствах загалом було 92 воли та 44 коня. Бобровицькі міщани мали на річці 3 млини, торгових міщан не було. У книзі перераховано всіх чоловіків поіменно[11]. 2 з 3 власників млинів мали прізвище Лукашенко. Можливо, звідси пішла назва села (зараз — частини Бобровиці) Лукашівка.

Станом на 1756 рік у містечку проводився щорічний ярмарок 8 липня, торги відбувалися по понеділках і п'ятницях[12].

У XVIII столітті в Бобровиці діяла козацька школа.

Від 1782 року містечко стає волосним центром Козелецького повіту. У 1781 році в містечку було 545 хат[13]. У 1787 році тут жив 1531 дорослий чоловік. Мешканці — різного звання казенні люди, козаки та власників (полковниці Забілиної та надвірного радника Семена Катеринича)[14].

У 1807 році Віктор Кочубей побудував бобровицький цукровий завод[15], а в 1854 році робітники заводу виступили проти важких умов праці та спалили його.

На захід від міста по берегах Бистриці було село Лукашівка, яке поступово злилося з Бобровицею. У 1859 році в ньому мешкало 300 осіб, а в самій Бобровиці — 2904 на 600 дворів (1386 чоловіків та 1518 жінок). У містечку мешкали козаки, а також казенні та власницькі селяни[16].

У 1860 році при Михайлівській церкві було відкрито церковно-приходську школу[17]. Учителем був священик, якому окремої платні за викладання вчителю не надавалося. У 1866 році у школі навчалися 23 хлопці та 3 дівчат віком 7-13 років[18].

У 1868 році біля Бобровиці відкрито залізничну станцію (єдину товарну в Козелецькому повіті), що зумовило швидкий розвиток містечка.

Молоде подружжя, Бобровиця (1916 рік)

1890 рік — відкриття земської лікарні. У цей же період (кін. XIX — поч. ХХ ст.ст.) діяли три початкові школи (роки відкриття — 1863, 1896, 1910 роки), двокласне училище (1902 рік), сільськогосподарське училище молодших агротехніків (1891 рік), безкоштовна народна бібліотека (1897 рік)[19], лікарня (1915 рік). У 1799 році побудована дерев'яна Михайлівська церква, яка перебудована в 1831 році, Успенська церква збудована у 1893 році.

У 1894 році Козелецьке земство вирішило замостити бруківкою шлях від переїзду біля станції до повороту на Озеряни. Половина грошей надійшла від Міністерства шляхів сполучення, іще дві чверті — від Чернігівського губернського та Козелецького повітового земств[20].

У 1900 році розпочав роботу Бобровицький буряково-цукровий завод, власником якого був Петро Петрович Катеринич[21].

Садибний будинок Катериничів у Бобровиці

23 жовтня 1905 року в Бобровиці відбулися антиєврейські заворушення, що супроводжувалися розгромом лавок місцевих євреїв[22].

У 1907 році землевпорядною комісією почато ліквідацію маєтку Кочубея (понад 2000 десятин)[23].

У 1919 році бобровицькі євреї зазнали жорстоких погромів від Добровольчої армії (денікінців)[24].

У листопаді 1920 року Бобровиця стала центром Бобровицького повіту. Від 1923 року (вже за СРСР) — селище міського типу, центр Бобровицького району Ніжинської округи. У 1920 році діяв сільсько-господарський технікум, відкрито сиротинець.

Парк садиби Катериничів

У 1923 році в Бобровиці були цукровий завод, паровий млин з маслозаводом, 2 школи, 2 лікнепи, 2 бібліотеки, клуб, сільбуд (селянський будинок), телефон та поштово-телеграфна контора. Населення Бобровиці налічувало 6119 осіб на 1135 господарств. Також до Бобровицької ради належали станція Бобровицька (135 осіб), село Лукашівка (1001) хутори Петровський (309) та Пшеничний (135), а також 4 залізничні будки (28)[25].

У 1927 році почали діяти цегельний завод та олійниця, згодом — промкомбінат (1937 рік).

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 23 жителі міста[26].

Під час Німецько-радянської війни створено партизанську групу Бобровицького району, яка 1943 року ввійшла до складу партизанського загону «За Батьківщину!». Радянські війна зайняли місто 20 вересня 1943 року.

З 1958 року Бобровиця є містом та райцентром.

Населення — переважно українці (92 %, 2001)

В місті знаходиться Бобровицький районний історико-краєзнавчий музей, будинок культури, кінотеатр «Прогрес», салон краси, міський парк, обеліск слави.

• 
  Пам’ятник О.М. Вересаю (1803-1890рр.) – українському кобзарю, центр, вул. Франка, 3
• 
  Меморіальний комплекс Пагорб слави
• 
  Курган "Гостра Могила"

На території Бобровиці — могили (кургани) 2-1 тис. до н. е., городище ХІ — ХІІІ століть.

Серед пам'ятників, що увічнюють подвиг радянського народу під час Німецько-радянської війни:

• братська могила радянських воїнів, полеглих під час визволення міста 1943 року;
• обеліск на пагорбі, могила Героя Радянського Союзу Олега Бичка;[29]
• пам'ятник воїнам-землякам, які загинули (600 осіб) на фронтах ВВВ (1972).

Історичні особи:

• У 1846 році до Бобровиці приїздив Тарас Шевченко.
• Бичок Олег Сергійович (1921 — 1944) — український військовик, командир партизанського спеціального загону, Герой Радянського Союзу.

Сучасники:

• Даніш Григорій Якович (народився 23 березня 1928 року в Бобровиці, батьки родом з села Червоні Партизани Носівського району). Працював викладачем кафедри внутрішніх хвороб Київського медичного інституту ім. О. Богомольця, кандидат медичних наук. Підполковник медичної служби. Поет. Учасник Великої Вітчизняної війни.[30]
• Дейнега Сергій Валентинович (1972—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Катеринич Петро Петрович  — юрист, засновник Бобровицького цукровозаводу, меценат, член Товариства імені Тараса Шевченка в Петербурзі.
• Ольга Коробка (1985) — українська важкоатлетка, заслужений майстер спорту, срібна медалістка ХХІХ літніх Олімпійських ігор в Пекіні[31].
• Костенко Ігор Станіславович — український громадський діяч і військовик, учасник війни на сході України. Старший лейтенант Збройних сил України, заступник командира 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь».
• Луговський Володимир Іванович (1929—2005) — український кінорежисер, письменник[32].
• Руслан Марцінків — український політик. Народний депутат України, член партії Всеукраїнське об'єднання «Свобода».
• Валентин Пустовойт (1953) — український журналіст, державний службовець.
• Рудько Микола Олександрович — український науковець та дипломат. Кандидат педагогічних наук. Доцент. Ґенеральний Консул України в Санкт-Петербурзі (2004—2009). Заслужений працівник освіти України
• Леонід Яковишин — Герой України, народний депутат 1 Скликання, власник і керівник ТОВ «Земля і воля», колишній директор Бобровицького радгоспу-технікуму.
• Якушко Олександр Іванович (1920—1991) — старший сержант РА, учасник нацистсько-радянської війни, повний кавалер ордена Слави.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Чернігівщина:Енциклопедичний довідник (за ред. А. В. Кудрицького), К.: УРЕ, 1990, стор. 75—76
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Bobrowica // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 262. (пол.)

• БОБРО́ВИЦЯ // ЕСУ
• Бобровица // Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи. Книга пятая. Губ. городъ Черниговъ. Уѣзды: Черниговскій, Козелецкій, Суражскій, Кролевецкій и Остерский. — Черниговъ, Земская типографія, 1874. — С. 261-262. https://web.archive.org/web/20150405164843/http://otkudarodom.com.ua/Bobrovica.html
• Бобровица // Черниговскія Епархіальныя извѣстія. — 1872. Прибавленія. — с. 158—159 (№ 8, 15 апрѣля).
• Бобровиця, Бобровицький район // Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972.
• БОБРОВИЦЯ. Офіційний вебсайт управління культури і туризму Чернігівської облдержадміністрації
• Бобровицький район. Загальна інформація
• Сайт Бобровиці
• Неофіційний сайт Бобровиці
• Мапа та історія Бобровиці
• Волости и важнейшие селения Европейской России: Вып. 1-8. — СПб., 1880—1886, Вып. 3 : Губернии Малороссийские и юго-западные: Харьковская, Полтавская, Черниговская, Киевская, Волынская, Подольская. — 1885.
• Банк даних Державної служби статистики України(укр.)
• Cities & towns of Ukraine(англ.)(укр.)