Богуславська Ксенія Леонідівна

Ксенія Богуславська, в родині та серед друзів Оксана, походила з української родини. Російська поетка Віра Лур'є залишила спогади про перебування за кордоном, у яких є такі слова[2]:

<<Кубист Іван Пуні був красенем, та жінками взагалі не цікавився, хоча і був жонатий. Його живописна манера залишилась мені чужою. Його дружина, українськая художница Ксенія Леонідівна Богуславська, зі своєї сторони, любила жінок і товаришувала з маловідомою поетесою та художницею Феррарі, котра проживала на Клейстштрассе в Шененберзі, навпроти дому, де було ательє Пуні. Картини Ксениї Богуславської я не можу згадати, ймовірно, вони не особливо мене вразили>>.

Належала до творчого товариства художників-авангардистів «Супремус». Від 1913 року перебувала в шлюбі з Іваном Пуні. Їхня квартира й майстерня на 6-му поверсі будинку 1/56 на Гатчинській вулиці в Санкт-Петербурзі, де вони проживали від 1913 до 1915 року, була своєрідним «салоном», місцем зустрічей художників і поетів, авангардистів і футуристів:

«…Це був петербурзький різновид будинку Екстер, тільки 'богемніший'. У Пуні бували ми всі: Хлєбников, Маяковський, Бурлюк, Матюшин, Сєверянин. Дотепна, повна енергії, зовні чарівна Ксана Пуні дуже скоро зуміла виявитися центром, до якого тяжіли будетляни, чиє існування було досить незатишним.…»(Бенедикт Лівшиць).

Навчалася в художній школі Товариства заохочення мистецтв. У 1911—1913 роках проживала в Парижі, займалася в Російській академії, заробляла розписом тканин для фірми П. Пуаре. 1913 року повернулася до Петербурга. Брала участь у першій футуристичній виставці (1915), виставках «Бубновий валет» (1919), «Світ мистецтва» (1916—1918) та ін.

У 1915-1916 роках перебувала разом з чоловіком у селі Вербівка під Києвом у відомому артцентрі української вишивки, заснованому Наталією Давидовою.

У ці роки Богуславська на свої кошти випустила збірку «Рыкающий Парнас», у якій брали участь Ігор Сєверянин, Микола і Давид Бурлюки, Іван Пуні, Бенедикт Лівшиць та ін. (збірку заборонила цензура, тираж вилучено). 1915 року подружжя Пуні організувало в Петрограді виставки «Трамвай В», «0,10», в яких брали участь найвизначніші художники — авангардисти і (футуристи, безпредметники). Подружжя Пуні проголошувало в листівці, яку поширювали на виставці «0,10», «свободу предмету від сенсу».

1919 року через Фінляндію емігрувала до Берліна. Виконувала обкладинки для німецьких і російських видавництв, а також займалася сценографією в театрі-кабаре «Синій птах» і Російському романтичному театрі. Від 1920 року проживала в Німеччині. Брала участь у 1-й Російській художній виставці в Берліні (1922). Від 1924 року проживала в Парижі.

У Парижі брала участь разом з чоловіком у виставках українських художників.

У 1925 році виставила свої картини на спільній з чоловіком виставці в галереї Барбазангес. Займалася створенням моделей одягу та малюнками для тканин для різних фірм. Брала участь в Салоні незалежних (1966), салоні Нових реальностей (Vincennes, Parc Floral, 1972). Брала участь в організації виставок Івана Пуні в Musée de l'Orangerie (1966) і галереї Passali (1974). 1959 року подарувала Музею сучасного мистецтва Парижа 12 картин свого чоловіка, у 1966 році передала Національній бібліотеці його гравюри та документи.

• Віра Лур'є. Спогади // «Студія», 2006, № 10 (рос.)
• Бенедикт Лівшиць. Півтораокий стрілець: Вірші, переклади, спогади — Л .: Рад. письменник, 1989. — с. 309—546
• Российское зарубежье во Франции 1919—2000. Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская. Москва. Наука; Дом-музей Марины Цветаевой. 2008