Бомбардування Рабаула

Бомбардування Рабаула — операція військ Союзників, проведена авіацією в листопаді 1943 року, в ході якої здійснене масштабне бомбардування найважливішої японської військової бази Рабаул.

Бомбардування Рабаула
Друга світова війна, Війна на Тихому океані
Японський крейсер Тікума під час атаки 5 листопада 1943 року

Японський крейсер Тікума під час атаки 5 листопада 1943 року
Дата: 2–11 листопада 1943
Місце: Рабаул,
Нова Британія,
Тихий океан.
Результат: Перемога Союзників, зняття загрози японського флоту для американського десанту на Бугенвілі
Сторони
США
Австралія
Нова Зеландія
 Японська імперія
Командувачі
Джордж Кенні
Вільям Холсі
Фредерік Шерман		 Мінеїті Кога
Дзюн'їті Кусака
Військові сили
3 авіаносця,
2 легких авіаносця,
2 легких крейсери
9 есмінців,
282 літака з авіаносців,
349 літаків наземного базування[1]		 10 крейсерів,
11 есмінців,
200 літаків[1]
Втрати
10 літаків з авіаносців,
17 літаків наземного базування[2]		 5 крейсерів важко пошкоджені,
52 літака[3]

Літаки Союзників з авіаносців та наземних баз атакували японські аеродроми, кораблі і портову інфраструктуру на острові Нова Британія, щоб прикрити амфібійний десант на Бугенвілі. В результаті авіанальоту на Рабаул декілька японських важких крейсерів та інших кораблів і транспортів отримали пошкодження, що успішно для Союзників відвернуло загрозу японського флоту від десанту на Бугенвілі.

Передумови

На початку 1943 року Рабаул залишався осторонь від бойових дій. Проте, стратегія Союзників в південно-західному тихоокеанському регіоні передбачала ізоляцію Рабаула і проведення його постійних бомбардувань з повітря. Японські сухопутні сили вже відступали в Новій Гвінеї і на Соломонових островах, залишивши Гуадалканал, Коломбангару, Нову Джорджію і Велья-Лавелью.

Рабаул, що знаходився на острові Нова Британія, був одним з двох найбільших портів австралійської території Нової Гвінеї. Це була найбільша японська військово-морська база для операцій кампаній на Соломонових островах і в Новій Гвінеї. Затока Сімпсон, яка була захоплена японцями у австралійських військ в лютому 1942 року, була відома як «Перл-Гарбор півдня Тихого океану», та мала потужну оборону з 367 зенітних гармат та п'ять аеродромів.

Аеродроми Лакінаї і Вунаканау до війни були австралійськими. Лакінаї мав всепогодну злітно-посадкову смугу з піску та вулканічного туфу, а Вунаканау мав бетонне покриття. Рапопо, що знаходився в 14 милях на південний схід, почав функціонувати в грудні 1942 року та мав бетонні злітно-посадкові смуги і розширену інфраструктуру. Тобера, будівництво якого було завершене в серпні 1943 року, був розташований між Вунаканау і Рапопо, також мав бетонні смуги. Чотири аеродроми мали 166 укріплених ангарів для бомбардувальників і 265 для винищувачів, крім того було багато окремих відкритих стоянок для літаків. П'ятим аеродромом, який захищав Рабаул, був Борпоп, збудований в грудні 1942 року вдовж протоки Сент-Джордж на острові Нова Ірландія.[4]

Протиповітряна оборона добре координувалася армійськими та флотськими підрозділами. Армія Японії мала в розпорядженні від 192 до 367 зенітних гармат, флот — 175. Гармати флоту Японії охороняли затоку Симпсон та кораблі в ній, а також три аеродроми: Тобера, Лакінаї і Вунаканау. Армійські підрозділи захищали аеродром Рапопоп, склади та військові будівлі, а також допомагали флоту захищати затоку Сімпсон. Ефективна радарна система попереднього сповіщення покривала 90-мильний простір навколо Рабаула, розширення покриття також забезпечували додаткові радари на Новій Британії, Новій Ірландії та на острові Бука. Вони мали можливість попереджувати про загрозу з повітря за 30-60 хвилин до підходу літаків ворога.

Примітки
  1. Gailey, Bougainville, с. 86-92.
  2. Gailey, Bougainville, с. 88-89.
  3. Gailey, Bougainville, с. 88-91 і Parshall & Hackett, Combinedfleet.com.
  4. Mortensen, Bernhardt L. (1953). Chapter 10: Rabaul and Cape Gloucester. Hyper-War Foundation. Процитовано 19 лютого 2010.[недоступне посилання з лютого 2019] The Army Air Forces in World War II: Vol. IV The Pacific: Guadalcanal to Saipan August 1942 to July 1944, с. 333.


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.