Зенітна гармата
Зені́тна гарма́та — артилерійська гармата, призначена для стрільби по повітряних цілях. Застосовується також для ураження наземних і надводних цілей. Зенітні гармати класифікуються за калібром (малого — від 20 до 60 мм, середнього — 60—100 мм, великого — понад 100 мм) і за особливостями конструкції (автоматичні та напівавтоматичні).
Історія розвитку
3енітні гармати з'явилися на початку Першої світової війни у Німеччині, Франції і Італії. У Росії перші 76-мм протилітакові гармати були виготовлені у 1915 р. По ходу розвитку авіації удосконалювалася і зенітна артилерія. 3енітні гармати різних калібрів створювалися в рухомому (буксирувані або змонтовані на автомобілях) і рідше у стаціонарному варіанті. Радянські 25-мм (1940), 37- і 85-мм зенітні гармати (1939), що поступили на озброєння на початку Великої Вітчизняної війни за своїми тактико-технічними даними не поступалися найкращими іноземним зразкам.
Після Другої світової війни розвиток зенітних гармат у всіх країнах супроводилося збільшенням калібру, початкової швидкості снаряду, скорострільності, точності стрільби і рухомості. Зенітні гармати оснащувалися новими приладами управління артилерійським зенітним вогнем, станціями гарматного наведення і становили в цілому зенітні артилерійські комплекси. Досяжність цілей за висотою зенітних гармат середнього калібру досягала 15 км, великого — 20 км; скорострільність становила відповідно 25 і 12 постр./хв. Ці гармати вели стрільбу по повітряним цілям осколковими і осколково-фугасними снарядами з дистанційними детонаторами. Для боротьби з танками в їх боєкомплекті були бронебійні снаряди.
З появою у 50-х рр. зенітних ракетних комплексів значення зенітних гармат середнього і великого калібру стало зменшуватися. У всіх арміях удосконалювалися спарені, зчетверені і шестиствольні зенітні самохідні установки (ЗСУ) малого калібру, рахунково-вирішальними пристроями і приладами для автоматичного наведення гармат.
Для сучасних малокаліберних зенітних гармат характерні високий темп (до 1000 постр./хв. на ствол) і точність стрільби, збільшені швидкості наведення (до 90 град/с), підвищена маневреність (швидкість пересування до 50—60 км/год) і прохідність. Прилади управління вогнем дозволяють у стислі терміни готувати дані для стрільби і приголомшувати повітряні цілі у будь-яких метеоумовах, вдень та вночі.
Сучасні зенітні гармати малого калібру є автоматичними (можуть вести вогонь довгими або короткими чергами, а також поодинокими пострілами). Наведення гармат на ціль здійснюється як силовими приводами стеження, керованими від приладів керування артилерійським зенітним вогнем або приладів напівавтоматичного наведення, так і уручну за даними приладу керування вогнем або прицілу.
Стрільба по повітряним цілям ведеться бронебійно-запалювальними та уламково-фугасними снарядами ударної дії з самоліквідацією їх у повітрі у разі промаху. Початкова швидкість снарядів 800—1200 м/с.
Основними частинами автоматичної зенітної гармати є: автомат (ствол із дульним гальмом і накатником, затвор і ствольна обойма з прискорювальним і натяжним механізмами, магазин, люлька з досилаючим механізмом і гальмом відкоту), станок з платформою, механізмами наведення і зрівноважуючим пристроєм, електричний (або гідравлічний) привод стеження й автоматичний зенітний приціл.
Вдосконалення малокаліберних зенітних гармат йде по лінії підвищення їх вогневих і маневрених якостей, надійності, прискорення переведення з похідного положення в бойове.
Див. також
Література
- Радянська військова енциклопедія. «ГРАЖДАНСКАЯ — ЙОКОТА» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1979. — Т. 3. — С. 455—456. — ISBN 00101-236. (рос.)
- Латухин А. Н. Современная артиллерия. М., 1970.