Брун Клара Ісаківна
Клара Ісаківна Брун (Брун-Каміонська; 19 листопада (1 грудня) 1876, Сміла — 25 жовтня 1959, Київ) — українська оперна співачка (сопрано), солістка київського Міського театру; заслужений діяч мистецтв УРСР (1938). Дружина оперного співака О. І. Каміонського.[1]
| Клара Ісаківна Брун | |
|---|---|
 Зображення | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 19 листопада (1 грудня) 1876 |
| Місце народження | Сміла |
| Дата смерті | 25 жовтня 1959 (82 роки) |
| Місце смерті | Київ |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство |
 СРСР |
| Професії | оперна співачка |
| Співацький голос | лірико-драматичне сопрано |
| Нагороди |
 |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія
Народилась 19 листопада (1 грудня) 1876 року в місті Смілі (тепер Черкаська область) в бідній родині. З раннього дитинства проявила співочу обдарованість. Коштом мецената Цвєткова навчалася співу у Віденській консерваторії (1894—1899, клас Левентауце), удосконалювалася в 1903 і 1913 роках в Італії у Ч. Россі.
У 1899 році дебютувала в Миколаєві (опера «Трубадур» Дж. Верді). У 1899—1926 роках співала у складі оперних труп багатьох міст Російської імперії, Австрії, Німеччини, Франції та інших країн Європи. Виступала також як камерна співачка під час численних гастрольних турне.
З 1926 року займалась педагогічною діяльністю. Викладала у Київському музичному технікумі (1929—1934), Київській консерваторії (1934—1952). З 1939 року — професор консерваторії. Її ученицями були відомі співачки Київської опери Л. Лобанова-Рогачова, Г. Сухорукова.[1]
В 1941—1944 роках перебувала в евакуації в Баку, де вела вокальну студію при філармонії. Після повернення до Києва вона знову продовжує викладацьку діяльність у консерваторії, де працювала до 1952 року.
Померла 25 жовтня 1959 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком (ділянка № 8а).
Творчість, репертуар
Мала рівний, потужний голос красивого тембру і широкого діапазону з драматичним темпераментом. С. Левік зазначає:
 |
Драматичною співачкою Брун названа не тому, зрозуміло, що вона несла драматичний репертуар, а тому, що її вокальний образ — чи то Ліза з «Пікової дами» або Марфа з «Царської нареченої», Валентина з «Гугенотів» або Маргарита з «Фауста» — завжди органічно включав драматичний елемент, хвилювання і трепет переживання, а не напруження голосу для зовнішнього вираження драматичної ситуації … Серед почутих мною на російській сцені сопрано Брун по праву належить одне з перших місць — так тепло, навіть гаряче вона співала. |  |
Репертуар співачки нараховував близько 100 партій. Вона першою в Росії виконала партію Тоски в однойменній опері Дж. Пуччіні.[1]
Примітки
- Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 2.: М-С — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. — С. 585—1216: іл.
Джерела
- Пружанский А. М. Отечественные певцы. 1750—1917: Словарь. — Изд. 2-е испр. и доп., электронное. — М., 2008.[недоступне посилання з червня 2019] (рос.)