Бубнов Володимир Васильович

Народився в родині службовців. Батько  — Бубнов Василь Олексійович, мати Галина Антонівна (у дівоцтві Кукса).

Родина Володимира Васильовича пережила часи голодомору завдяки батькові, який будучи банківським службовцем отримував зарплатню срібними полтинниками, їх переплавляв на злитки і здавав до «Торгсину» (створене у 1931 і ліквідоване 1936 від російськомовного словосполучення «торговля с іностранцамі»), міняючи на їжу.

У 1934 році родина Бубнових переїхала до Сум. Батько родини пішов працювати на завод СМНВО ім. Фрунзе у відділі постачання. Де працював до початку Другої світової війни.

Навчатись пішов у школу № 2 під час німецької окупації у 1941 році. Перші жахливі враження німецької присутності сталися під час страти сумських підпільників, яких вішали на Червоній площі, на місці зруйнованої більшовиками Покровської церкви (німці перейменували на «Майдан Гітлера»).

Після реокупації Сум у 1943 р. продовжив навчання. Закінчивши школу вступив до Харківського авіаційного інституту, по закінченню якого по розподілу потрапив до Омську, де працював на промислових підприємствах.

У 1959 році за сприяння начальників українців, отримав дозвіл повернутися на Україну, де до самої пенсії працював на заводі Електрон.

Постійно друкувався у місцевій періодиці. Публікував статті на краєзнавчу тему. Особливу увагу приділив дослідженню діяльності сумського антифашистського підпілля. Школа яку закінчив, носила ім'я Бадаєвої. Володимир Васильович у дитинстві бачив, як німці вели на страту трьох дівчат і одна із них  — Марія Бадаєва.

Результатом тривалих досліджень стало написання книги «Суми у 1943—1945 роках: офіціоз та дійсність». Де автор викриває майже суцільну брехню у офіційних радянських виданнях про псевдо-досягнення комуністичної партії в організації партизанського та підпільного руху опору під час німецької окупації. На основі архівних документів викриває ганебне замовчування провалів та тотальне дезертирство вищих посадовців міста та області.

У передмові книги Володимир Васильович пише:

І хоча прожите в окупованих Сумах  — тільки невеличка частка долі мого міста, я не хочу залишати її знівеченою брехнею в офіційній літературі ще з більшовицьких часів. Мені давно хотілося дізнатися якомога більше документальних фактів про дуже непрості події мого дитинства. Але тоді це «мали право» далеко не всі, навіть високопоставлені партійці, а розказувати могли тільки винятково довіреним та й то пошепки, бо все було пронизане «сексотами». І тільки після провалу сумнозвісного ДКНС партійні архіви у 1991 р. передали державі і з’явилася можливість зазирнути правді в очі.

Одружений, має двох дітей  — доньку і сина, та онука з онучкою.