Будинок кондитера Силаєва (Кременчук)

У перші дні Німецько-радянської війни в Кременчуці створюються винищувальні батальйони, у завдання яких входила охорона важливих народногосподарських об'єктів — заводів, фабрик, залізничного вузла, боротьба з шпигунами і диверсійантами. Один з них — Перший кременчуцький окремий винищувальний — розмістився в будівлі міського управління міліції. У його рядах налічувалося до 300 бійців. Командиром був колишній начальник 1-го відділення міліції Г. Сіряченко, комісаром — директор середньої школи № 1 І. Коваленко, начальником штабу — В. Фільщінскій, що працював до війни в Тсоавіахіму. При наближенні фронту до міста батальйон передається в дивізію народного ополчення, а пізніше — вливається в регулярні частини Червоної Армії. Про ці події нагадує тепер меморіальна дошка, відкрита напередодні святкування 50-ї річниці Перемоги.

Під час фашистської окупації в будівлі знаходилася міська поліція і при відступі німців із Кременчука воно було підпалено.

У 1948 році вигоріле всередині будівля передається для відновлення всесоюзному тресту «Кременчугтрансмашстрой». У 1952 році будинок був відновлений і в наступні роки кілька разів змінював своїх господарів — * поштовий ящик № 5

• міськком Компартії України і міськком комсомолу
• домбінат «Кременчугстрой»
• трест «Кременчугнефтехімстрой».

В кінці 60-х років на торці будинку з'явилося монументально-декоративне твір «Кременчук вчора і сьогодні», яке в символічній формі розповідало про перетворення Кременчука з Маленькой фортеці у велике місто. Його композиція складалася з двох різних за величиною, але рівнозначних частин: нижньої, яка зображує Кременчук древній — фортечна стіна, церковця, дніпровська хвиля, омиває фортецю і верхньої, в якій на вершині сложних конструкцій з нержавіючої сталі схематичне зображення людини, праворуч — величезна хвиля, що символізує перетворений Дніпро. Спочатку все це підсвічувалися вогнями, виникала цікава гра світла і тіні, кольорові плями. Робота викликава суперечливі оцінки, неоднозначні судження, багато кременчужани її не прийняли. І тоді «батьки міста», не знайшовши належного розуміння у жителів, вирішили світло вимкнути і посадити дерева, які й приховали авангардистський твір москвичів М. Алексеєвої й Е. Прохорова від прихильних реалізму очей кременчужан. В кінці 1990-х років монументально-декоративну композицію тихенько зняли.