Будинок художника (Київ)
Будинок художника (Київ) — споруда з виставковими залами, що первісно належала Спілці радянських художників України. Частина маловиразного ансамблю сучасної Львівської площі столиці. Сім бронзових алегоричних фігур, що прикрашають будинок, символи мистецтвознавства, сценографії, скульптуру, архітектури, живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва.
Будинок художника | |
---|---|
Будинок художника | |
50°27′18″ пн. ш. 30°30′19″ сх. д. | |
Країна | Україна |
Розташування | Київ |
Архітектор | Добровольський Анатолій Володимирович |
Дата початку спорудження | 1977 рік |
Дата закінчення спорудження | 1978 рік |
Стиль | радянський архітектурний модернізм |
Адреса | вул. Січових Стрільців, 1-5 |
Будинок художника Будинок художника (Київ) | |
Будинок художника у Вікісховищі |
Історія створення
Стабілізація життя в повоєнній країні СРСР (після 1945 р.) сприяла появі спеціалізованих закладів для творчих та фахових організацій — Будинок актора, Будинок вчителя, Будинок художника тощо. Одним із перших Будинків художника, як були створені в містах СРСР, став Будинок художника в місті Омськ, відкритий у 1957 році. В державному рішенні про будівництво подібного закладу було зазначено, що його створено на знак творчих досягнень омського відділення Спілки художників.
Будинок художника в місті Київ виник дещо пізніше — в 1977–1978 роках. Він утворює західний бік сучасної Львівської площі і створений в маловиразних і спрощених формах радянського модернізму[1] і функціоналізму. Аби якось позначити фахову належність будівлі, її фасад на рівні другого поверху прикрасили алегоричними жіночими фігурами — символами різних видів мистецтв. Окрім вікон, це практично єдина деталь декору головного фасаду споруди.
Серед мистецьки значущих подій 2012 року — проведений VI Всеукраїнський трієнале графіки, де експонували 250 графічних творів.
Див. також
Посилання
- Буднок художника // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.