Буковинський крайовий сейм

Буковинський крайовий сейм очолював крайовий маршалок (нім. Landeshauptmann) Як правило Маршалком ставав один з румунських магнатів, заступником — буковинський Митрополит. Маршалка і заступників за поданням Президента Буковини призначав Цісар із числа послів сейму.

Помітну роль в організації роботи крайового парламенту відігравало його Бюро (нім. Bureau), до складу якого входили: Маршалок, його заступники, секретарі та керуючий справами.

Буковинський крайовий сейм перших скликань складався з 30 послів:
• Митрополит
• 12 представників від сільських громад
• 10 представників від великих землевласників
• 5 представників від міст
• 2 представника від торгової та промислової палат

Економічні важелі від володіння ресурсами краю і резервування 10 місць дозволяли румунським землевласникам-боярам мати більшість у сеймі та утримувати всю повноту влади.

З 1875-го року — з 31 посла. Ще одним послом «за посадою» став ректор Чернівецького університету.

У результаті виборів 1904 р. у Буковинському сеймі складалося нове співвідношення сил. " Вільнодумці " 17 місць, консервативні румуни і вірмено-поляки разом 12. Крім того, був один депутат від соціал-демократів і один — нейтральний. Для українських народовців ті вибори принесли перемогу тільки у двох нових виборчих округах і наявність сталого представника у виділі[1].

16 жовтня 1909 року було прийнято новий виборчий закон, який набрав чинності у травні 1910-го р. після санкціонування Цісарем. Закон ігнорував національні пропорції населення Буковини. Відповідно до цього закону Буковинський крайовий сейм складався з 63 послів:
• 23 посла від румунської громади
• 17 послів від української громади
• 10 послів від єврейської громади
• 7 послів від німецької громади
• 6 послів від польської громади

Важливими робочими органами Буковинського крайового сейму були його постійні Комісії (нім. Kommission): фінансова, мандатна, правнича, адміністративна, петиційна, шляхова, економічна, депутатської недоторканості тощо. Чисельність комісій була різною. Дозволялось брати участь у роботі кількох комісій.
Активно в комісіях в різні часи працювали й українці. У мандатній комісії Степан Смаль-Стоцький, який у 1904 році займав посаду заступника маршалка, у петиційній — Єротей Пігуляк, у фінансовій — Пігуляк та Зубрицький, у адміністративній — Смаль-Стоцький, Микола Василько, Вольчинський.
Всі комісії зазвичай очолювали німці чи румуни.

Виконавчим органом сейму був Буковинський крайовий виділ (нім. Der Bukowiner Landesausschuss), створений згідно указу цісаря від 26 лютого 1861 р. Виділ складався з 4-х засідателів із числа послів сейму та Голови крайового виділу (Маршалок крайового сейму).
Засідателі обиралися за квотним принципом: від землевласників — 1, від міст і торгово-промислової палати — 1, від сільських общин — 1, від послів сейму — 1.
Згідно закону від 26 травня 1910 р. Буковинський крайовий виділ складався з 8 засідателів, з числа яких голова призначав двох заступників. На засіданнях сейму з числа депутатів обиралися комітети: фінансовий, адміністративний, транспортний, шкільний, розвитку господарства. Два комітети були постійними: ревізійний і з петицій. Строки повноважень Виділу збігалися зі строками діяльності сейму — 6 років.
До функцій Буковинського крайового виділу входило: управління ресурсами краю, проведення обліку крайових фондів, встановлення належності до дворянства, розміщення жандармських постів, управління річковим господарством, утримання поштових станцій, лікарень, видача стипендій і допомоги з коштів благодійних фондів, ведення справ з особового складу крайових державних установ.
Члени виконкому працювали на постійній основі й отримували платню.
З 1911-го р. До складу Крайового виділу входили українці: Омелян Попович, Ілько Семака та Єротей Пігуляк.

Компетенція Буковинського крайового сейму була визначена «Конституцією краю» від 26 лютого 1861 р. Так за сеймом було закріплено три групи повноважень:

1. Вирішення питань що стосувались суто крайових справ (культура краю, зведені за крайові кошти громадські будівлі, підтримка добродійних установ, використання крайових прибутків).

2. Делеговані повноваження (справи місцевих громад, церковні та шкільні справи, розквартирування військових підрозділів тощо).

3. Справи щодо устрою краю, що відносились до розгляду сеймом різними спеціальними імперськими законами.

Повноваження сеймових послів починалися з моменту затвердження їх обрання на спеціальному засіданні першої сесії новообраного крайового сейму та прийняття присяги на вірність цісарю. Посол сейму володів правом голосу з усіх питань, винесених на розгляд сейму чи утвореного ним органу, брати участь у формуванні порядку денного, виступати із заявами від імені своїх виборців, звертатися із запитами до будь-якої урядової установи з подальшим отриманням письмової відповіді.
Черговість розгляду питань порядку денного визначав маршалок. Для прийняття правочинного рішення необхідна була присутність не менше половини послів. Рівність голосів при голосуванні означала відхилення пропозиції.
Для внесення змін до «Крайового статуту» та «Крайового виборчого закону…» була необхідна присутність 3/4 складу сейму й позитивне голосування 2/3 від присутніх послів.
Будь-яке рішення сейму затверджувалось відповідним міністерством і санкціонувалося цісарем.

Реальний вплив сейму на політичний, економічний та культурний розвиток краю зростав поступово. З цієї точки зору історію «буковинського парламентаризму» можна поділити на два умовних періоду «до і після 1903 року». Такий поділ у своїх працях обґрунтував відомий буковинознавець Аркадій Жуковський:

...спочатку Буковинський крайовий сейм виконував роль декоративної інституції...і за складом, і реальними можливостями працювати... Становище змінилося після створення в сеймі у 1903 році «Вільнодумного союзу». Щойно відтоді автономна управа краю із своїми різними інституціями ставала дійсністю: у ній брали участь всі народності Буковини...

Саме завдяки «Вільнодумному союзу» українцям (спільно з представниками єврейської громади) вдалося добитися ухвалення принципово нового виборчого закону (1909—1910), завдяки якому принцип «станово-майнових курій» при формуванні Буковинського сейму, замінили на принцип «соціяльно-національних курій». Згідно з цим же законом, на Буковині вперше відбулися вибори на основі загального, прямого й таємного голосування.