Булатов Олександр Михайлович

Булатов з давнього дворянського роду Рязанської губернії, відомого з середини XVI століття. Народився в селі Гудово Пронського повіту Рязанської губернії (маєток батька). Батько — генерал-лейтенант Михайло Леонтійович Булатов (1760 - 2.5.1825, в Омську), в 1825 році призначений генерал-губернатором Сибіру. Мати — Софія Казимирівна Лещинська. Виховувався після смерті матері у її родичів і в Першому кадетському корпусі (разом з К. Ф. Рилєєвим). В службу вступив в лейбгвардії Гренадерський полк, служив у лейбгвардії Єгерському полку до чину полковника. Учасник Вітчизняної війни 1812 і закордонних походів. Декабрист Розен у своїх спогадах пише про Булатова як про людину незвичайної хоробрості, для якого честь була понад усе. Під Смоленськом був важко поранений в голову і помер би, стікаючи кров'ю, якби солдати не винесли його з вогню на плечах. Під Бородіно так далеко зайшов до лав ворогів, що все в полку були впевнені, що він загинув, — але уцілів не більше як з шістьма людьми з усієї своєї роти. [1] Командир 12 єгерського полку — з 1823 року (дислокація — Керенськ, Пензенської губернії). Восени 1825 року отримав тримісячну відпустку і 11 вересня прибув до Петербурга.

Член Північного товариства (прийнятий Рилєєвим 9 грудня 1825 року). Взяв активну участь в підготовці повстання, на нарадах напередодні повстання обраний одним з його військових керівників, помічником диктатора Трубецького.

Під час повстання декабристи збиралися захопити найважливіші об'єкти в Петербурзі, в тому числі й Петропавлівську фортецею. Це було доручено лейбгренадерському полку, яким повинен був командувати О.М. Булатов. Він сам з'явився ввечері 14 грудня 1825 року в Зимовий палац, де і був заарештований. Коменданту Булатов заявив, що був на площі 14-го грудня, розповів про свої наміри і, знявши шпагу, віддав її. Вранці 14 грудня він, за його словами, був за кілька кроків від Миколи I, маючи пару заряджених пістолетів в кишені, але не наважився стріляти в імператора. Після арешту він мав розмову з імператором. 15 грудня посаджений під нагляд в будинку коменданта Петропавловської фортеці. У фортеці Булатовим опанувало сильне нервове збудження. На найсуворіші допити він постійно відповідав: "я винен, але більше ні слова не скажу". Потім він вирішив мовчати і не розкрив ні імен співучасників змови, ні намірів їх. Після кількох днів голодування, заподіяв собі смерть, розбивши собі голову об стіни камери. Доставлений у Військово-сухопутний шпиталь – 10 січня 1826 року. Помер у шпиталі, 22 січня 1826 року похований на Георгіївському кладовищі на Великій Охте. Навесні 1826 року офіцери лейбгвардії гренадерського полку склалися і поставили на могилі його пам'ятник.[2]