Бібіков Іван Іванович

Почав службу у 1703 році офіцером в Преображенському полку.

В 1722—1723 роках працював прокурором ревізійної служби колегії, а з 1723 року за рішенням імператора Петра I — обер-прокурором Сенату.

За особистою вказівкою Катерини I 22 лютого 1727 року був призначений президентом знову заснованої ревізійної служби колегії.[1]

В 1731—1732 роках працював Бєлгородським губернатором. Потім перебува у складі армії «для вспоможения в министерских делах» у Персії.

У 1736—1742 роках займав посаду президента Камер-колегії, через п'ять років вийшов у відставку в чині генерал-поручика.

11 червня 1742 року був призначений на посаду головного командира Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду замість графа Олександра Борисовича Бутурліна.[2] із завданням:

«в Малой России быть главным командиром… иметь в ведомстве своем министерскую и генеральную войсковую канцелярию и в правлении дел поступать по данным указам прежним командирам» [1]

В 1742 році нагороджений орденом св. Олександра Невського. Помер 24 травня 1745 року у Глухові. Після цього на посаду керівника Правління гетьманського уряду імператриця Єлизавета Петрівна нікого не призначала, бо на прохання української старшини відновлювала привілеї, щоб здобути собі прихильність України.

Був одружений з донькою багатого думного дяка Помістного приказу Аграфеною Автономівною Івановою (її першим чоловіком був капітан гвардії Іван Ілліч Дмитрієв-Мамонов).

У них народилось два сина:

• Петро (чоловік княжни Марії Петрівни Оболенської);
• Степан (одружений на Марії Іванівні Гур'євій).

Павлов-Сильванский, Н. П. Бибиков, Иван Иванович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1908. — Т. 3 : Бетанкур — Бякстер. — С. 26-27. (рос.)