Бідна наречена

Влітку 1850 року Островський повідомляв Погодіну про свої літературні заняття. Серед розпочатого була і «Бідна наречена». 31 жовтня 1850 року Островський читав у Погодіна уривок з цієї п'єси. Наприкінці березня 1851 року драматург, розраховуючи на швидке завершення п'єси, звертався до Погодіна з проханням про публікацію «Бідної нареченої» в «Відомостях».

Весь квітень пройшов у напруженій роботі над «Бідною нареченою». У травні Островський пише Погодіну: «сподівався зробити Вам сюрприз, тобто надіслати 2 акти своїй комедії, але тепер обставини змінилися і я закінчу їх тільки до суботи». П'єса була закінчена влітку 1851 року, однак автор продовжував вносити до неї доповнення та поправки.

3 листопада драматург сповіщав Погодіна, що «комедія позамешкалась кількома днями, тому що я чув комедію Пісемського («Іпохондрик») і вважав за потрібне свою підфарбувати настільки, щоб не червоніти за неї» [1].

У грудні Островський здав п'єсу до цензури і 1 січня 1852 року отримав дозвіл на її окреме видання. Але й після цього робота над п'єсою не припинялася. Драматург вносив до неї нові правки: «Завтра, тобто в четвер, я вам віддам наречену» - повідомляв він Погодіну в листі від 30 січня 1852 року.

19 лютого 1852 було отримано цензурний дозвіл на друкування п'єси в журналі «Москвитянин», в четвертому номері якого вона і з'явилася. Готуючи перші збори своїх творів у виданні Кушелєва-Безбородька, Островський вносить в «Бідну наречену» ряд додаткових змін. Прийнявши до уваги критичні зауваження, висловлені в журналах «Современник» і «Отечественные записки», драматург скорочує окремі сцени, усуває невдалі висловлювання, уточнює характеристики образів, посилює колоритність мови діючих осіб. Нова редакція п'єси була надрукована в зібранні творів Островського, виданого Кушельовим-Безбородько 1859 року.

• Анна Петрівна Незабудкіна, вдова небагатого чиновника.
• Марія Андріївна, її дочка.
• Володимир Васильович Мерич, Іван Іванович Мілашін, молоді люди, знайомі Незабудкіна.
• Платон Маркович Добротворський, старий стряпчий.
• Максим Дорофійович Беневоленський, чиновник.
• Аріна Єгорівна Хорькова, вдова, міщанка.
• Михайло Іванович Хорьков, син її, колишній студент.
• Карпівна, сваха (по купецтву) в хустині.
• Панкратьєвна, сваха (по дворянству) в чепчику.
• Дар'я, покоївка Незабудкіна.
• Хлопчик Добротворського.
• Дуня, Паша, молоді дівчата.
• Офіціант і різні особи, які є в п'ятій дії дивляться весілля.

20 березня 1852 року (після появи «Бідної нареченої» в «Москвитянині») Олексій Пісемський писав драматургу: «Комедію Вашу я прочитав із шаленим задоволенням і знаходжу, що вона не тільки не поступається" Свої люди - розрахуємося", але навіть вище, тому що комізм її тонше, задушевніше - виведені особи до того живі, що мені сняться у сні» [2].

Тургенєв, вказуючи на недоліки комедії, однак, вважав, що «загальний колорит її вірний», а другий акт «прекрасний з початку до кінця». «Островський почав надзвичайно, і читач чекає від нього незвичайного. З усім тим, ми від усієї душі вітаємо комедію пана Островського» [3]. 1879 року, передруковуючи статтю, Тургенєв, маючи на увазі свої критичні зауваження, заявив, що його оцінка «одного з найкращих творів драматурга» виявилася невірною.

Чернишевський вважав, що у порівнянні з п'єсою «Свої люди - розрахуємося» ідея «Бідної нареченої», не має гідної новизни, належить «занадто тісному колу приватного життя», але комедія в цілому, на його думку, «дуже добра» [4].

Свою характеристику п'єси дав 1859 року Добролюбов. Охарактеризував безвихідне положення «бідної нареченої», Марії Андріївни: «А через що ж терпить нещасна всі ці образи? Що її тримає в цій вирі?» ... «Ясно що: вона бідна наречена, їй нікуди подітися, нема чого робити, окрім як чекати чи шукати вигідного нареченого. Заміжжя - це її посада, робота, кар'єра, призначення життя. Як поденник шукає роботи, чиновник - місця, жебрак - подання, так дівчина повинна шукати нареченого ... Над цим сміються сучасні ліберали, але цікаво б знати, що ж, справді, стане у нас робити дівчина, що не вийшла заміж?». У «Бідної нареченої» Добролюбов знаходив «категоричну відповідь» на злободенне питання сучасної Островському дійсності - «чому у нас жінка в сім'ї знаходиться в такому рабському положенні і чому самодурство тяжіє над нею з особливою силою».

Дозвіл на театральну постановку «Бідної нареченої» було отримано лише 15 вересня 1852 року. Цьому вирішенню багато сприяло те, що цензор Гедерштерн представив п'єсу в своїй рецензії звичайною любовно-побутовою драмою. Драматична цензура повністю викреслила з п'єси ролі Дуні і Паші. Заборона грати ці ролі було знято драматичної цензурою лише 3 жовтня 1861 року.

«Бідна наречена» була вперше поставлена ​​в Московському Малому театрі 20 серпня 1853 року. Ролі виконували: Незабудкіна - Сабурова Марія Андріївна - К.Н. Васильєва, Мерич - Черкасов, Мілашин - С.В. Васильєв, Добротворський - Шумський, Беневоленський - П.М. Садовський, Хорьков - Полтавцев, Хорькова - Акімова.

Перша вистава «Бідної нареченої» на сцені Олександрійського театру відбулося 12 жовтня 1853 року, в бенефіс артистки Читау. Ролі виконували: Незабудкіна - Громова, Марія Андріївна - Читау, Мерич - Смирнов 1-й, Мілашина - Бурдін, Добротворський - Прусаков, Беневоленський - Мартинов, Хорькова - Лінська, Хорьков - Степанов.

Для постановки у народних театрах «Бідна наречена» була дозволена тільки 3 травня 1893 року, але з вилученням ролей Дуні і Паші. Найчудовішими виконавцями основних ролей п'єси були: П.М. Садовський - Беневоленський, С. Васильєв - Мілашин, Шуйський та Варламов - Добротворський, Далматія - Мерич.

Яскраві сценічні образи створили артистки К.Н. Васильєва, Читау та Стрепетова в ролі Марії Андріївни, Садовська - в ролі Незабудкіна, Стрільська та Лінська - в ролі Хорькової.

• Текст п'єси