Бірюков Павло Іванович

Павло́ Іва́нович Бірюко́в (рос. Бирюков Павел Иванович; *3 (15) листопада 1860(18601115), Івановське, Костромська губернія — †10 жовтня 1931, Женева) — російський літератор, біограф Льва Толстого.

Бірюков Павло Іванович
Бирюков Павел Иванович
Бірюков Павло Іванович
Народився 3 (15) листопада 1860(1860-11-15)
Івановське, Костромська губернія
Помер 10 жовтня 1931(1931-10-10) (70 років)
Женева
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 Швейцарія
Діяльність літератор
Alma mater Військово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова
Знання мов російська[1]

Біографія

Народився в дворянській сім'ї. Навчався в Пажеському корпусі, морському училищі (1880). 1884 року закінчив гідрографічне відділення Морської академії.

Покинувши військову службу, переїхав у Москву, де 1884 року зустрівся з Львом Толстим. Бірюков зазнав сильного впливу особистості та вчення Толстого, став своєю людиною в будинку письменника.

Бірюков був одним з ініціаторів створення та організатором видавництва «Посередник» («Посредник»), а в 1886—1888 роках був його фактичним керівником.

У 1892—1893 роках Бірюков був найближчим співробітником Толстого в організації допомоги селянам Самарської та Рязанської губерній, які голодували. Брав діяльну участь у долі духоборів, яких переслідував уряд.

Від 1898 року жив із перервами за кордоном, де підтримував стосунки з російською революційною еміграцією.

1907 року Бірюков поселився в своєму селі Івановське, служив у земстві.

1901 року почав працювати над створенням детальної біографії Толстого. Перші два томи «Біографії Льва Миколайовича Толстого» побачили світ у 1906—1908 роках. Редагував Повне зібрання творів Толстого, яке видавав Ситін. Був одним з організаторів Толстовської виставки в Москві в Історичному музеї (1911 рік), що дало початок Музею Толстого. У 1920-х роках керував у Музеї Толстого рукописним відділом.

У середині 1920-х років Бірюков виїхав у Канаду. Там він тяжко захворів. Дружина перевезла його в Швейцарію, де 1931 року Бірюков помер.

Твори
  • Биография Льва Николаевича Толстого. — Т. 1—4. — Москва — Петроград, 1922—1923.

Чотиритомна праця Бірюкова, присвячена Толстому, стала першою докладно розробленою біографією великого письменника. Родзинкою цієї праці було те, що при роботі над нею Бірюков користувався порадами самого Толстого.

  • Краткая биография Л. Н. Толстого. Москва, 1908, 1912.
  • Гонение на христиан в России в 1895 г. З післямовою Л.М. Толстого.
  • Духоборы. 1901.
  • Духоборец Пётр Васильевич Веригин (Doukhobor Pierre Vériguine). Издание Международной Лиги Антимилитаристов, 1903.
  • Духоборцы: Сборник статей, воспоминаний, писем и других документов. Посредник, 1908. 236 с.
  • Малёванцы. История одной секты. 1905. 29 с.
  • История моей ссылки // О минувшем: Сборник. СПб, 1909.
  • Роль и значение сектантства в строительстве новой жизни // «Вестник Духовных Христиан Молокан» (Москва), № 1-2, 1925.

Література
  • Булгаков В. Ф. Лев Толстой, его друзья и близкие: Воспоминания и рассказы. — Тула, 1970.
  • Смирнова О. Судьба любопытного издания // СП-Культура. — 2001. — 20 июля.
  • Сапрыгина Е. Ивановское — дворянское гнездо Бирюковых // Губернский дом. — 2001. — № 4—5. — С. 59—67.
  • Григоров А. Костромской биограф Льва Толстого // Костромская старина. — 1991. — № 2. — С. 33—34.
  • Шифман А. Живые нити // Вопросы литературы. — 1977. — № 4.

Посилання
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.