ВЛ86ф
ВЛ86Ф (індекс Ф означає фазове регулювання) — потужний радянський магістральний електровоз змінного струму. Конструктивно схожий з іншим потужним електровозом — ВЛ85, але мав асинхронні тягові двигуни, а основу системи регулювання складали чотирьохквадрантні преретворювачі. Найпотужніший радянський електровоз. Найпотужніший електровоз у світі. Через скрутне матеріальне становище в СРСР, а також через ряд інших причин даний електровоз серійно не випускався, так і залишившись дослідним. На даний момент обидві секції електровоз порізані на металобрухт. Секція А — 2013, секція Б — квітень 2019.
ВЛ86Ф | |
---|---|
| |
Основні дані | |
Роки будування | 1985 |
Країна будування | СРСР |
Завод |
НЕВЗ — механічна частина; «Кюми-Стрьомберг» — електронне обладнання |
Разом побудовано | 1 |
Країни експлуатації | не експлуатувався |
Ширина колії | 1520мм |
Рід служби | вантажний |
Технічні дані | |
Рід струму і напруга у контактній мережі |
змінний, 25 кВ, 50 Гц |
Конструкційна швидкість | 110 км/год |
Осьова формула | 2(2о−2о−2о) |
Довжина локомотива | 45 000 мм |
Робоча маса | 300 т |
Навантаження від рушійних осей на рейки | 25 тс |
Система регулювання | Чотирьохквадрантний перетворювач (4qS) |
Тип ТЕД | асинхронний, НБ-607 |
Електричне гальмування | Рекуперативне |
Діаметр коліс |
1320 мм — нові 1220 мм — средньозношені |
Годинна потужність ТЕД | 12×950 кВт (11,4 МВт) |
Сила тяги годинного режиму | 82 000 кгс |
Швидкість годинного режиму | 50 км/год |
Тривала потужність ТЕД | 12×900 кВт (10,8 МВт) |
Сила тяги тривалого режиму | 78 000 кгс |
Передісторія
Перші спроби застосувати на радянських залізницях електрорухомий склад з асинхронними тяговими двигунами були датувалися 1960-ми роками. Так в 1967 році завод НЕВЗ виготовив дослідний електровоз ВЛ80-238, в якого на одній з секцій (макетній) були встановлені восьмиполюсні асинхронні тягові електродвигуни ЕТА-1200 потужністю по 1200 кВт. Секція мала ступеневе (32 позиції) високовольтне регулювання напруги, змінний однофазний струм перетворювався в постійний в випрямних установках, а далі в змінний трьохфазний. Провівши різноманітні випробування і виявивши недоліки, в 1971 році завод виготовив електровоз ВЛ80А-751 (з асинхронними ТЕД). Цей електровоз отримав механічне обладнання від електровоза ВЛ80, але тяговими двигунами на ньому були асинхронні НБ-605 потужністю 1200 кВт. В порівнянні з макетною секцією, на даному електровозі регулювання вихідної напруги було не ступеневе, а плавно зонно-фазове (по 7 зонах). Як і на секції, перетворення струму в постійний здійснювалося в автономних інверторах напруги — по одному на кожний тяговий двигун. Однак не досконала на той час електронна, науково-технічна база, не дала можливості радянським інженерам досліджувати безколекторний тяговий привід. Це призвело до згортання, заводом наукових розробок, в цій галузі.
Створення нового електровоза
На початку 1980-х років з'явилися напівпровідникові прилади, до того часу вже накопичився досвід експлуатації електровозів ВЛ80Р з електронними перетворювачами. В результаті на НЕВЗі відновилися роботи з створення нового рухомого складу з асинхронними ТЕД. Інженери розпочали проектування двох варіантів 12‑вісних електровозів. Перший з запропонованих варіантів проектування відхилили, тому робітники галузі взялися за проектування другого варіанту. В іншому варіанті електровоза в силовій схемі керований випрямляч і автономний інвентор напруги, замінили чотирьохквадратним перетворювачем. Тоді даний тип перетворювача тільки з'явився на німецьких залізницях. Він поєднував в собі випрямляч і трьохфазний інвентор, а також дозволяв здійснювати регулювання у всіх чотирьох квадрантах (звідси і назва). Заготовки виготовляла фінська фірма «Стрьомберг», з якою НЕВЗ раніше співпрацював (вона поставляла вирямні установки для електровозів Sr1). В кінці 1985 року завершилося будівництво нового електровоза, який отримав позначення ВЛ86Ф-001.
Дивись також
- IORE — норвезько-шведський 12-вісний двосекційний вантажний електровоз потужністю 10 800 кВт
Література
- В. А. Раков. Опытный грузовой электровоз ВЛ86Ф // Локомотивы и моторвагонный подвижной состав железных дорог Советского Союза 1976-1985. — Москва : «Транспорт», 1990. — С. 29—31. — ISBN 5-277-00933-7.
(рос.)