Вайтім

Вайтим (алб. vajtim) або гема (алб. gjëmë, на гегському діалекті gjâmë) — албанський обряд оплакування померлих, а також пов'язаний з ним жанр фольклору.

У Південній Албанії

У Південній Албанії традиційно в оплакуванні беруть участь тільки жінки, одна з яких співуче вимовляє віршований текст, просячи покійного повстати з мертвих і нагадуючи про все, чим він володів і що йому було дороге, а хор слідом за цим виконує рефрен. У минулому заможні сім'ї наймали професійних плакальниць. 1670 року османський мандрівник Евлія Челебі, відвідуючи Гірокастру, був свідком цього обряду[1]:

Жителі Гірокастри оплакують своїх покійних родичів протягом сорока чи п'ятдесяти, а часом до вісімдесяти років. Щонеділі рідня померлого збирається в побудованому нашвидкуруч будиночку і платить найманим плакальницям, які ридають, зойкають і голосять, здіймаючи жахливий крик і шум. По неділях ніхто не може залишатися в місті через крики й голосіння. Я назвав Гірокастру містом плачу. Дивно, як найманим плакальницям вдається ридати з таким почуттям — більше, ніж за своїми родичами — за кимось, хто помер сто років тому і з ким вони навіть не знайомі. І як вони їх оплакують! Вони відмовляються, тільки якщо виснажені голодом.

Особливий різновид вайтіму — E qara me ligje (з алб.  — «Плач з голосіннями»), різновид албанського ізополіфонічного співу, характерний, насамперед, для Лаберії[2].

У Північній Албанії

Gjâma e Burrave (з алб.  — «Чоловіча похоронна пісня»), характерна для Північної Албанії (насамперед для Шкодера) і деяких регіонів Косова, виконується тільки чоловіками і тільки під час оплакування чоловіків[3]. Албанці Чорногорії, не беручи участь в обряді самі, наймають плакальників (gjâmatarë) з Північної Албанії[4]. У цьому обряді беруть участь щонайменше десять осіб. Вони б'ють себе в груди і дряпають обличчя, повторюючи: «O i mjeri unë për ty o biri/nipi/miku jem» (з алб.  — «Ой, я нещасний, ой, мій син/племінник/друг»).

Походження Gjâma e Burrave пов'язують зі смертю Скандербега 1468 року. Ця версія заснована на висловлюванні Маріна Барлеті про те, що Лека Дукаджині вирвав собі волосся й бороду в знак скорботи про народного героя[4].

Традиція Gjâma e Burrave більш поширена серед албанських католиків, ніж серед мусульман, оскільки згідно з ісламом чоловікам заборонено оплакувати померлих.

За комуністичного режиму цей звичай заборонили, а після 1990 року почалося його відродження.

Традиція оплакування померлих фігурує в албанських піснях передових воїнів[5].

Примітки
  1. Elsie, Robert. A dictionary of Albanian religion, mythology, and folk culture : [англ.]. — New York : New York University Press, 2000. — С. 95—96. — ISBN 0-8147-2214-8.
  2. Tole, Vasil. Inventory of Performers on Albanian Folk Iso-Polyphony : [англ.]. — Albanian Music Council, 2010. — P. 100—101.
  3. Gjovalin Shkurtaj. Etnografi e të folurit të shqipes: (përmbledhje studimesh socio- dhe etnolinguistike) : [алб.]. — Shtëpia Botuese e Librit Universitar, 2004. — P. 42.
  4. Ahmedaja, Ardian; Haid, Gerlinde. European Voices: Multipart singing in the Balkans and the Mediterranean. — Boehlau Verlag, 2008. — P. 247–248. — ISBN 3-205-78090-6.
  5. Elsie, Robert. Songs of the frontier warriors : [англ.]. — Bolchazy-Carducci, 2004. — P. 341. — ISBN 0-86516-412-6.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.