Вакцина проти поліомієліта

Два типи вакцини використовуються у всьому світі для боротьби з поліомієлітом. Обидва типи створюють імунітет до поліомієліту, ефективно блокують передачу від людини до людини дикого поліовірусу, тим самим захищаючи як окремих реципієнтів вакцини, так і більш широке співтовариство (так званий колективний імунітет)[1].

Вакцина проти поліомієліта
Систематизована назва за IUPAC
Класифікація
ATC-код
PubChem
CAS
DrugBank
Хімічна структура
Формула
Мол. маса
Фармакокінетика
Біодоступність
Метаболізм
Період напіввиведення
Екскреція
Реєстрація лікарського засобу в Україні

Перша вакцина проти поліомієліту була розроблена вірусологом Хіларі Копровським на основі одного серотипу живого, але ослабленого віруса. Прототип вакцини Копровського був даний восьмирічному хлопчику 27 лютого 1950 року[2]. Копровський продовжив роботу над вакциною протягом 1950-х років, що призвело до великомасштабних випробувань в тодішньому Бельгійському Конго та вакцинації семи мільйонів дітей у Польщі проти серотипів PV1 та PV3 у 1958-1960 роках[3].

Друга інактивована вакцина була розроблена в 1952 році Джонасом Солком з Пітсбурзького університету і представлена світу 12 квітня 1955 року[4]. Інактивована вакцина Солка (ІПВ, англ. IPV) заснована на поліовірусі, вирощеному в клітинній лінії HeLa і хімічно інактивованому формаліном[5]. Після ін'єкції двох доз IPV понад 90 % з числа вакцинованих виробляють захисні антитіла до всіх трьох серотипів поліовірусу, і більше 99 % мають імунітет до поліовірусу після трьох доз[6].

Згодом Альберт Себін розробив ще одну живу поліомієлітну пероральну вакцину (Жива вакцина Сейбіна, ОПВ, англ. OPV). Вона була створена шляхом повторного проходження вірусу через нелюдські клітини при температурах нижче фізіологічних[7]. Аттенуйований поліовірус у вакцині Сейбіна дуже ефективно реплікується в травному тракті, основному місці інфекції та реплікації дикого поліовірусу, проте вакцинний штам не здатний реплікуватися в тканинах нервової системи[8]. Разова доза пероральної поліомієлітної вакцини Сейбіну формує імунітет до всіх трьох серотипів поліовірусу у близько 50% реципієнтів. Три дози живої ослабленої вакцини OPV виробляють захисні антитіла до всіх трьох серотипів поліовірусу у більш ніж 95 % реципієнтів[6]. Клінічні випробування вакцини Сейбіна почалася в 1957 році[9], а в 1958 році він був обраний Національними інститутами охорони здоров'я США у конкуренції з живими вакцинами Копровського та інших дослідників[3]. Після отримання ліцензії в 1962 році, вакцина швидко стала єдиною використовуваною проти поліомієліту у всьому світі.

Вакцина OPV була обрана в багатьох країнах для контролю над поширенням поліомієліту, оскільки є недорогим і простим засобом, дає хороший імунітет в кишечнику (що допомагає запобігти зараженню диким вірусом в областях, де він є ендемічним)[10]. У дуже рідкісних випадках (приблизно в одному випадку на 750 000 реципієнтів вакцини) ослаблений вірус у вакцині OPV повертається у форму, яка може паралізувати[11]. Більшість розвинених країн перейшли до вакцини IPV, яка не може повернутися, або в якості єдиної вакцини проти поліомієліту, або в комбінації з пероральною вакциною проти поліомієліту[12].

Перші поліомієлітні вакцини з'явилися в 1950-1960-х роках. Вони відразу знизили захворюваність по всьому світу[13]. Існує два типи вакцин: інактивована Солка (підвищена імуногенність для підшкірного введення) і живі вакцини Чумакова і Сейбіна (для прийому всередину). До складу вакцин разом з імуногенними компонентами входять неоміцин, стрептоміцин і поліміцин. Ці препарати не дозволяють рости бактеріям[14]. Обидві вакцини можуть бути як тривалентними, так і моновалентними. Для планової вакцинопрофілактики використовують тривалентні вакцини. Моновалентні рекомендовано застосовувати в умовах епідемічного спалаху, спричиненого одним з трьох типів вірусу.

Інактивована вакцина містить вірус поліомієліту, убитий формаліном.

Жива поліомієлітна вакцина містить живий ослаблений (аттенуйований) вірус, вона вводиться перорально (краплі в рот), стимулює крім гуморального ще й тканинний імунітет, що дозволяє не тільки захистити саму дитину, але і запобігає циркуляцію вірусу в навколишньому середовищі. Живою вакциною дітей імунізують, починаючи з 6-місячного віку. Обов'язковою умовою застосування живої поліовакцини є попередня дворазова вакцинація даної дитини інактивованою поліомієлітною вакциною.

Примітки

    1. Fine P, Carneiro I. Transmissibility and persistence of oral polio vaccine viruses: implications for the global poliomyelitis eradication initiative // American Journal of Epidemiology.  1999. Vol. 150, no. 10 (23 January). P. 1001–1021. DOI:10.1093/oxfordjournals.aje.a009924. PMID:10568615.
    2. Polio. History Of Vaccines (англ.). Колледж врачей Филадельфии. Процитовано 21 серпня 2014.
    3. Competition to develop an oral vaccine. Polio Eradication (англ.). Sanofi Pasteur Inc. Архів оригіналу за 7 жовтня 2007. Процитовано 21 серпня 2014.
    4. Byron Spice (4 квітня 2005). Tireless polio research effort bears fruit and indignation (англ.). Pittsburgh Post-Gazette. Процитовано 21 серпня 2014.
    5. Kew O, Sutter R, de Gourville E, Dowdle W, Pallansch M (2005). "". Annu Rev Microbiol 59: . doi:. PMID. Vaccine-derived polioviruses and the endgame strategy for global polio eradication // Annual Review of Microbiology.  2005. Vol. 59 (23 January). P. 587–635. DOI:10.1146/annurev.micro.58.030603.123625. PMID:16153180.
    6. Poliomyelitis // Epidemiology and Prevention of Vaccine-Preventable Diseases (The Pink Book). — 12th ed. Washington, D.C. : Public Health Foundation, 2012. — P. 249–261.
    7. Sabin AB, Boulger LR. History of Sabin attenuated poliovirus oral live vaccine strains // Journal of Biological Standardization. Elsevier Science, 1973. Vol. 1, no. 2 (23 January). P. 115–118. ISSN 0092-1157. DOI:10.1016/0092-1157(73)90048-6.
    8. Sabin A, Ramos-Alvarez M, Alvarez-Amezquita J, et al. Live, orally given poliovirus vaccine. Effects of rapid mass immunization on population under conditions of massive enteric infection with other viruses // Journal of the American Medical Association.  1960. Vol. 173, no. 14 (23 January). P. 1521–1526. DOI:10.1001/jama.1960.03020320001001. PMID:14440553.
    9. Salk produces polio vaccine. A Science Odyssey: People and Discoveries (англ.). WGBH Boston. 1998. Процитовано 21 серпня 2014.
    10. Poliomyelitis prevention: recommendations for use of inactivated poliovirus vaccine and live oral poliovirus vaccine. American Academy of Pediatrics Committee on Infectious Diseases // Pediatrics : journal. Американская ассоциация педиатров, 1997. Vol. 99, no. 2 (23 January). P. 300—305. ISSN 0031-4005. DOI:10.1542/peds.99.2.300. PMID:9024465. Архівовано з джерела 30 вересня 2007. Процитовано 30 червня 2021.
    11. Racaniello V. One hundred years of poliovirus pathogenesis // Virology : journal.  2006. Т. 344, № 1 (23 січня). С. 9–16. ISSN 0042-6822. DOI:10.1016/j.virol.2005.09.015. PMID:16364730.
    12. Poliomyelitis (Polio). International travel and health (англ.). World Health Organization. Процитовано 21 серпня 2014.
    13. Фармацевтический вестник — Молниеносная война русских против полиомиелита
    14. Д. Марри. Инфекционные болезни у детей. — М. : Практика, 2006. — С. 148—150, 597—603. — 5000 прим. — ISBN 5-89816-075-2.

    Література

    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.