Вакцина проти поліомієліта

Два типи вакцини використовуються у всьому світі для боротьби з поліомієлітом. Обидва типи створюють імунітет до поліомієліту, ефективно блокують передачу від людини до людини дикого поліовірусу, тим самим захищаючи як окремих реципієнтів вакцини, так і більш широке співтовариство (так званий колективний імунітет)[1].

Вакцина проти поліомієліта
Систематизована назва за IUPAC
Класифікація
ATC-код
PubChem
CAS
DrugBank
Хімічна структура
Формула
Мол. маса
Фармакокінетика
Біодоступність
Метаболізм
Період напіввиведення
Екскреція
Реєстрація лікарського засобу в Україні

Перша вакцина проти поліомієліту була розроблена вірусологом Хіларі Копровським на основі одного серотипу живого, але ослабленого віруса. Прототип вакцини Копровського був даний восьмирічному хлопчику 27 лютого 1950 року[2]. Копровський продовжив роботу над вакциною протягом 1950-х років, що призвело до великомасштабних випробувань в тодішньому Бельгійському Конго та вакцинації семи мільйонів дітей у Польщі проти серотипів PV1 та PV3 у 1958-1960 роках[3].

Друга інактивована вакцина була розроблена в 1952 році Джонасом Солком з Пітсбурзького університету і представлена світу 12 квітня 1955 року[4]. Інактивована вакцина Солка (ІПВ, англ. IPV) заснована на поліовірусі, вирощеному в клітинній лінії HeLa і хімічно інактивованому формаліном[5]. Після ін'єкції двох доз IPV понад 90 % з числа вакцинованих виробляють захисні антитіла до всіх трьох серотипів поліовірусу, і більше 99 % мають імунітет до поліовірусу після трьох доз[6].

Згодом Альберт Себін розробив ще одну живу поліомієлітну пероральну вакцину (Жива вакцина Сейбіна, ОПВ, англ. OPV). Вона була створена шляхом повторного проходження вірусу через нелюдські клітини при температурах нижче фізіологічних[7]. Аттенуйований поліовірус у вакцині Сейбіна дуже ефективно реплікується в травному тракті, основному місці інфекції та реплікації дикого поліовірусу, проте вакцинний штам не здатний реплікуватися в тканинах нервової системи[8]. Разова доза пероральної поліомієлітної вакцини Сейбіну формує імунітет до всіх трьох серотипів поліовірусу у близько 50% реципієнтів. Три дози живої ослабленої вакцини OPV виробляють захисні антитіла до всіх трьох серотипів поліовірусу у більш ніж 95 % реципієнтів[6]. Клінічні випробування вакцини Сейбіна почалася в 1957 році[9], а в 1958 році він був обраний Національними інститутами охорони здоров'я США у конкуренції з живими вакцинами Копровського та інших дослідників[3]. Після отримання ліцензії в 1962 році, вакцина швидко стала єдиною використовуваною проти поліомієліту у всьому світі.

Вакцина OPV була обрана в багатьох країнах для контролю над поширенням поліомієліту, оскільки є недорогим і простим засобом, дає хороший імунітет в кишечнику (що допомагає запобігти зараженню диким вірусом в областях, де він є ендемічним)[10]. У дуже рідкісних випадках (приблизно в одному випадку на 750 000 реципієнтів вакцини) ослаблений вірус у вакцині OPV повертається у форму, яка може паралізувати[11]. Більшість розвинених країн перейшли до вакцини IPV, яка не може повернутися, або в якості єдиної вакцини проти поліомієліту, або в комбінації з пероральною вакциною проти поліомієліту[12].

Перші поліомієлітні вакцини з'явилися в 1950-1960-х роках. Вони відразу знизили захворюваність по всьому світу[13]. Існує два типи вакцин: інактивована Солка (підвищена імуногенність для підшкірного введення) і живі вакцини Чумакова і Сейбіна (для прийому всередину). До складу вакцин разом з імуногенними компонентами входять неоміцин, стрептоміцин і поліміцин. Ці препарати не дозволяють рости бактеріям[14]. Обидві вакцини можуть бути як тривалентними, так і моновалентними. Для планової вакцинопрофілактики використовують тривалентні вакцини. Моновалентні рекомендовано застосовувати в умовах епідемічного спалаху, спричиненого одним з трьох типів вірусу.

Інактивована вакцина містить вірус поліомієліту, убитий формаліном.

Жива поліомієлітна вакцина містить живий ослаблений (аттенуйований) вірус, вона вводиться перорально (краплі в рот), стимулює крім гуморального ще й тканинний імунітет, що дозволяє не тільки захистити саму дитину, але і запобігає циркуляцію вірусу в навколишньому середовищі. Живою вакциною дітей імунізують, починаючи з 6-місячного віку. Обов'язковою умовою застосування живої поліовакцини є попередня дворазова вакцинація даної дитини інактивованою поліомієлітною вакциною.