Валерій Інкіжинов

Валерій Інкіжинов народився 25 березня 1895 року в Іркутській губернії Російської імперії в сім'ї вчителя. У 1915 році після закінчення гімназії вступив до Петроградського політехнічного інституту. Займався в студії В. Е. Меєргольда. «Інкіжинов підкорив усіх нас, а особливо Меєргольда, своєю віртуозною акробатичною і пластичною технікою. Гнучкість і спритність рухів у нього були надприродні, що нагадують пластику тигра, кішки», — згадувала актриса Олександра Смирнова-Іскандер.

У 1920 році Інкіжинов переїхав у Москву, навчався в майстерні Лева Кулєшова, працював у театрі Меєргольда, був його асистентом на постановці вистави «Смерть Тарєлкіна». «Ми збиралися у Кулєшова в просторій, холодній кімнаті, — згадував Інкіжинов, — займалися всім: кіно, фізкультурою, лекціями, готуванням… В одному кутку Пудовкін розігрував пантоміму. В іншому Ейзенштейн робив монтажні досліди. Кулєшов приходив, йшов, давав пораду тут, виправляв помилку там…»[6]

У 1925 році, виконавши невелику роль у фільмі Кулєшова «Весела канарка», Інкіжинов готувався до зйомок фільму «Базар хіті» за сценарієм Тараса Немчинова (тобто Григорія Александрова і Сергія Ейзенштейна). По ряду причин фільм не був реалізований. Працював режисером на студії «Пролеткіно».

У наступні роки Інкіжинов зняв як режисер три фільми — «Розплата» (1926), «Злодій» (1927), «Комета» (1929), які не збереглися.

Висловлювання Інкіжинова про Україну та про співпрацю з Курбасом:

Я вважаю, що той, хто хоче запізнатися з російською культурою, зокрема з російською мовою, повинен насамперед звернутися до перводжерела: до культури української.

Я закохався в Україну, цілковитий їй чужоземець. У Києві вперше — в краєвиді, в будинках, серед людей — мені стало добре. З Сибіру я приїхав колись до царського Петербургу провінціалом, якого вразила ця імперська петрівська велич. У Києві ж, навіть у Харкові, в цьому штучному антиукраїнському Харкові серед степів, я відчув перше кохання. Я був щасливим, я відкрив у собі негайну симпатію до українців. І ця зміна літа й осени на Україні, чар усіх пір року якось асоціюється в мені з образом Леся Курбаса. В одному місці моєї душі є два слова: Україна, Курбас

Джерело: Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників — документи. Балтимор; Торонто: Смолоскип, 1989, с. 450, 451.

У 1928 році Інкіжинов виконав головну роль у фільмі Всеволода Пудовкіна «Нащадок Чингізхана», який приніс йому всесвітню популярність.

У 1930 році відмовився повертатися в СРСР з Парижа, ставши «неповерненцем». У записі бесіди зі Сталіном у листопаді 1934 року Борис Шумяцький зазначав, що Сталін «цікавився актором Інкіжиновим, вважаючи його досить вмілим актором. Вказав, що даремно чоловік втік. Тепер, ймовірно, гризе лікті, та пізно»[7].

Участь у франко-англійському фільмі «Битва» (La bataille / The Battle, 1933) Віктора Турянського стала першою роботою Інкіжинова у Франції. Сильний російський акцент і виразна східна зовнішність назавжди визначили його амплуа: у Франції, Великій Британії, Німеччині та Італії він грав персонажів загадкового Сходу — індусів, китайців, корейців, японців… Так було у фільмах «Поліцейська справа 909» (Polizeiakte 909, 1933) Роберта Віне і «Шанхайська драма» (Le Drame de Shanghai, 1938) Георга Вільгельма Пабста. У німецькому пропагандистському фільмі «Лихо фризів» (Friesennot / Dorf im roten Sturm, 1935) він виконав роль радянського комісара.

Інкіжинов часто знімався у фільмах на російські теми — «Волга у вогні» (Volga en flammes, 1934) Віктора Турянського, «Михайло Строгов» (Michel Strogoff, 1956) Карміне Галлоне, «Тріумф Михайла Строгова» (Le Triomphe de Michel Strogoff, 1961) Віктора Турянського, «Лікар зі Сталінграда» (Der Arzt von Stalingrad, 1958) Гези фон Радвані.

В еміграції він знявся в 44 фільмах[8].

Валерій Інкіжинов помер 26 вересня 1973 в передмісті Парижа. Похований на кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа.

• Известный и неизвестный Валерий Инкижинов: жизнь и творчество: посвящ. 80-летию Респ. Бурятия / Науч. ред. Р. И. Пшеничникова. − Улан-Удэ: Изд.-полигр. комплекс ВСГАКИ, 2003. − 329 с.
• Рыбина Г., Дрюон Б. Бурят Валерий Инкижинов в европейском кино. — Иркутск: БелЛайн, 2007. — 308 с.: ил.

• Коротка біографія (рос.)
• Швыдченко Т. (2006, 9 ноября). В Париже написана книга о Валерии Инкижинове. Окружная правда (газ.). Архів оригіналу за 5 грудня 2013.