Валяльня

Валя́льня чи валю́ша (від пол. falusz < лат. fullare/follare — «валяти сукно»; надалі зазнало контамінації із слов'янським валяти)[1] — майстерня або фабрика, де виготовляють тканини й деякі інші вироби шляхом валяння[2][3]. Майстерня з виготовлення сукна називається сукновальнею[4] (у Словнику Б. Грінченка засвідчена назва ступа сукнєна)[5].

Модель валяльні з водяним приводом. Сербія.
Будова валяльні на гравюрі з Theatrum Machinarum Novum Г. А. Беклера

Перші валяльні використовували мускульну силу: валяння здійснювалося руками чи ногами[6]. Знайдені в Помпеях фрески зображують валяння сукна туптанням у спеціальних коритах[7]. Потім стали використовувати бияки чи била — довгі палиці. З другої половини XII століття для цього процесу стали застосовувати дерев'яні молоти, що приводилися в рух водяним колесом[6] (в Україні XIX ст. водяні сукновальні також називалися ступарями)[8]. У таких валюшах дерев'яні молоти ударяли в сукно, що лежало в ступі[5] — видовбаній колоді. Згідно зі збереженими документами, в 1339 році сукнар у Франкфурті-на-Майні використовував водяний привод для своєї сукновальні[7]. Валюші належали сукнарським цехам і часто були міськими підприємствами, але в районах з розвиненими традиціями сукнарства їх будували і в селах. Вони могли бути як самостійними будівлями, так і поєднаними зі зерновими млинами, лісопильнями чи олійнями. Сільські валюші були невеликими рубленими будинками, критими ґонтом чи стріхою. Обладнання складалося з корита для сукна, молотів з приводом від вала колеса, вогнища з казаном для підігрівання води[9].

Зазвичай у валюші було 4 молоти. Сукно складали в корито, наповнене гарячою водою, іноді з додаванням лугу. Механізми з вертикальними товкачами, через кривошипи з'єднані з валом колеса, використовувалися тільки для очищання вовни. Для валяння використовувалися молоти, удари яких здійснювалися горизонтально; держаки молотів підвішувалися до рами, а робочі частини відводилися назад виступами на валі водяного колеса.

Для валяння ліжників використовують особливий вид валяльні, який називається вали́ло. На відміну від звичайної валяльні, у валилі звалювання вовни здійснюється безпосередньо потужним струменем води[10], що падає у велику ємність. Для найкращого звалювання в ємності мають бути не більш 3-4 ліжників, процес забирає від 4 годин влітку до 10 взимку, при цьому розміри виробу зменшуються на 20 %.

У XIX столітті на сукновальнях машини з молотами стали замінятися більш продуктивними машинами з парними валиками, через яке протягається сукно для ущільнення[11].

Примітки
  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 с.
  2. Валяльня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Валюша // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Сукновальня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Ступа 1 // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. Samuel Lilley. Ludzie, maszyny i historia. Zarys historii rozwoju maszyn i narzędzi na tle przemian społecznych / tłum. Wiktor Chitruk. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1963. (пол.)
  7. Franz Maria Feldhaus. Maszyny w dziejach ludzkości od czasów najdawniejszych do Odrodzenia / tłum. Stanisław Sosnowski. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwa Techniczne, 1958. (пол.)
  8. Ступарь // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Tłoczek Ignacy: Polskie budownictwo drewniane, wyd. Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo, Wrocław 1980, ISBN 83-04-00678-2 (пол.)
  10. Валило // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  11. Сукно // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.