Ванденко Андрій Євгенович

Після закінчення журфаку КДУ в 1982 році публікувався в українській республіканській молодіжної друку, з 1987 року працював власним кореспондентом газети «Піонерська правда» по Україні і Молдові. У числі перших журналістів вирушив висвітлювати аварію на Чорнобильській АЕС . У 1989 році переведений на роботу в Москву на посаду редактора відділу інформації, члена редколегії газети «Пионерская правда».

У 1990 році почав публікувати інтерв'ю в газетах «Труд», «Аргументы и Факты», «Семья», журналі «Огонёк».

З 1992 року працював спочатку відповідальним секретарем, а в 1993—1994 головним редактором приватного тижневика «Новый Взгляд». З середини 1990-х кілька років вів авторську рубрику в газеті «Комсомольская правда» — «Бесіди з Андрієм Ванденко», працював оглядачем в тижневику «Собеседник».

Активно публікувався в більшості російських газет і журналів. У якості спецкора газети « Советский спорт» висвітлював Олімпійські ігри в Пекіні, Ванкувері, Лондоні, де готував інтерв'ю з російськими чемпіонами і призерами Ігор.

З травня 2003 по березень 2014 року — оглядач щотижневого суспільно-політичного журналу «Итоги», де з 2003 по 2014 рік підготував понад чотириста ексклюзивних інтерв'ю з найбільш відомими особистостями країни, в тому числі, в авторській рубриці «Історія від першої особи» — «Итоги»[8].

Після закриття в березні 2014 року журналу «Итоги» запрошений гендиректором ТАСС Сергієм Михайловим на роботу в ТАСС керівником спецпроєкту «Перші особи», в якому публікує інтерв'ю з російськими чиновниками, політиками і бізнесменами — президентом Росії, керівниками центральних органів виконавчої влади, провідними представниками законодавчої та судової влади, державних корпорацій та компаній.

У жовтні 2020 брав інтерв'ю у Володимира Путіна, під час якого той звинуватив журналіста в «рохканні»[9].