Варнава (Волатковський)

Народився в сім’ї капітана польської королівської служби у галицькому селі Волостків. У юності емігрував на Гетьманщину, де навчався у Києво-Могилянській академії. Після закінчення прийняв постриг, був залишений в академії вчителем.

1705 — емігрував до Московії. У сані ієромонаха був проповідником Заіконоспаського монастиря, також займав посаду вчителя та проповідника у Московській слов’яно-греко-латинській академії.

24 серпня 1712 — хіротонія в єпископа Холмогорського та Важеського РПЦ із зведенням в сан архієпископа.

На щляху до центру віддаленої північної єпархії затримався на річці Сухона, де три тижні перебував у Агапітовому Маркушевському Нікопольському монастирі, склав «Історію коротко» (рукопис для зберігання залишений в обителі). До Холмогорів прибув 21 листопада того ж року.

6 грудня 1712 — дав грамоту на облаштування головного престолу на честь Покрови Пресвятої Богородиці у нижньому храмі Михайло-Архангельського монастиря.

1714 — заснував школу при Корельському Нікольському монастирі, де вперше навчалися діти карелів.

Багато разів звертався до своєї пастви із посланнями. Їх особливість - поєднання вимогливості з терпимістю, принциповості із поблажливістю до людських слабкостей. Він написав про необхідність неухильного дотримання церковного благочестя і, в той же час, рекомендував не вимагати від пересічної людини зайвих подвигів, щоби «не довести до думки, що неможливо йому достойно підготуватися до причастя». Особливо велике значення єпископ Варнава надавав покаянню: «для каяття завжди час є, і рано, чи пізно, вдень чи вночі, і за нужду — ївши та пивши — і ніколи не зачиняються двері святого покаяння і звернення грішника до Бога».

Помер 8 жовтня 1730. Похований в Холмогорському Преображенському соборі.

• (рос.) Варнава (Волатковский)
• (рос.) Архипастыри первого синодального столетия