Варрава Микита Савич

Характерний тип зрячого історичного кобзаря. Кобзарську науку пройшов у станичних кобзарів. Грав на власноручно сконструйованій діатонічній бандурі. Виступав багато і плідно, переважно на Північному Кавказі та Донщині. Любив ярмаркову аудиторію, зокрема в рідній станиці. В добу революції концертував у лавах Кубанської армії. В 1920-ті рр. в час українізації розгорнув активну концертну діяльність. У репертуарі переважали історичні пісні та думи, зокрема «Про козака Голоту», «Невільницькі плачі» та ін. Улюбленою, майже біографічною, була пісня про каторжні роботи на побудові каналу: «Гей, дала, дала славним запорожцям Та цариця зарплату, Що понабивала на руки кайдани, Дала в руки лопати… Гей, ще й послала на „легку“ роботу Та канали копати…» «Я запам'ятав цю пісню, бо дідусь співав і плакав», — згадував онук бандуриста — поет Іван Варрава.

У 1930-х рр. засуджений органами НКВД на 10 р. Соловецьких концтаборів. На допитах піддавався тортурам («відбили легені»). В концтаборі занедужав на сухоти. Попри хворобу, втік із Соловків. Помер від сухот у станиці Староменській.

Інструменти зберігаються в Музеї кобзарства Криму та Кубані.

• Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Польовий Ренат Кубанська Україна. К., Діокор, 2003;