Варсонофій (смоленський єпископ)

Варсонофій (Ходикін) — ієрарх Київської православної митрополії, єпископ смоленський (1509—1514).

Походив зі впливового й заможного смоленського боярського роду Ходикіних. З Литовської метрики відомі імена його племінників: Васько, Сенько, Федько та Олехно[1][2].

Попередником Варсонофія на кафедрі доводився Йосиф Солтан, по зведенню на київський митрополичий престол він ще котрийсь час продовжував керувати смоленською єпархією. В 1509 р. Солтан врешті-решт хіротонізував Варсонофія у сан єпископа[3]. Брав участь у церковному соборі, що відкрився у Вільні 25 грудня 1509, а 18 січня 1510 поставив підпис під ухваленими на ньому «Діяннями» та «Правилами»[4].

Варсонофій згадується у листі Сигізмунда I Старого від 24 червня 1511 року стосовно суперечки з полоцьким архієпископом Євфимієм Окушковичем. Приводом послугувало розпорядження монарха, видане в кінці 1509 чи на початку 1510, яким смоленського владику наділили правом збирання данини й мита з мешканців Мстиславля. Євфимій та полоцькі бояри опротестували це рішення, стверджуючи, що «тая десятина Мстиславская здавна от колькосьдесять лет к архиепископьи Полоцкои хоживала, а владыки Смоленскии в то ся не въступали». Як наслідок, Сигізмунд повернув привілей стягування зборів Полоцькій єпархії й зобов'язав Варсонофія віддати «тое десятины, и куниц соборных, и присудов, и иных доходов» назад[5][6].

У квітні 1513 року, тобто після першого штурму Смоленська московитянами, Варсонофій клопотав перед Сигізмундом про скасування в місті корчем. 2 лютого 1514 владика перебував у Вільні, де спільно з Йосифом Солтаном й іншими церковними ієрархами підписав грамоту Супрасльському Благовіщенському монастирю, якою звільнив обитель від залежності, підсудності та сплати податків київському митрополиту[5][7][8].

В липні 1514 року війська Василія III Івановича вкотре обложили Смоленськ. Нападники вдалися як до масованого артилерійського обстрілу, так і підкупів, умовлянь й ласих обіцянок. Утім, ні світська знать, ні духовенство міста не плекали якої-небудь особливої прихильності до Московської держави, приєднання до котрої могло обернутися втратою суттєвих привілеїв. Ніяк не зближував сторони й релігійний чинник: православні у ВКЛ почували себе доволі спокійно і впевнено. Позиція Варсонофія не стала винятком із загального річища, ще 9 квітня єпископ й назначений намісник Юрій Сологуб урочисто привели міщан до присяги боронити твердиню. Упродовж самої облоги священник велів проводити у храмах набоженства про дарування Всевишнім перемоги над ворогом. З його благословення був складений спеціальний канон (піснеспів) на честь преподобного Меркурія Смоленського[9][10].

Попри це, далися взнаки ослабленість гарнізону попередніми облогами й відсутність підмоги. Внаслідок потужного гарматного вогню зчинилась пожежа, і Юрій Сологуб запросив у Василія III одноденне перемир'я, доручивши ведення переговорів єпископу Варсонофію. Князь не дав бажаного передиху й продовжив бойові дії, а владика зі слізьми воротився назад[11]. Зрештою, «видя своего града погибель», оборонці були змушені здатись на милість супротивника[12]. Депутація бояр, знатних міщан за участі смоленського намісника й православного ієрарха, яку прийняли у шатрі Василія III, домоглася припинення кровопролиття[13][14].

З Лицевого літописного зводу

1 серпня 1514 року Варсонофій з архімандритами, священниками й міщанами зустрів московського владаря при в'їзді у місто Смоленською іконою Божої матері, благословив хрестом й за його присутності відслужив подячний молебень у соборі Успіння Богородиці[5]. Той, аби заручитись підтримкою нових підданих, зобов'язався не рушити «старовини» й підтвердив раніші пожалування литовсько-руських господарів, зокрема права й привілеї монастирів і храмів єпископства.

Звістка про рішучу перемогу князя Костянтина Острозького у битві під Оршею піднесла духом відданих ВКЛ смоленчан, на чолі яких став сам єпископ. У жовтні 1514 р. він таємно відрядив до короля Васька Ходикіна, свого племінника, з листом, де закликав до якомога швидшої виправи: «аще нинѣ пойдеши самъ ко граду Смоленску, или Воеводы свои со многими людми пошлешь, можеши нинѣ градъ безъ труда взяти»[15].

Російський воєвода Василь Васильович Шуйський перехопив грамоти гетьмана й розпорядився провести обшуки та арешти прибічників Сигізмунда. Під вартою опинився й сам Варсонофій[13][16]. Частку бояр при підході шеститисячного корпусу К. Острозького до Смоленська демонстративно повісили на міських мурах, багатьох інших виселили вглиб Московії. Ще близько 50 боярських родів утекло від нових порядків до ВКЛ, причому в списках оних подибуються навіть вдови з малолітніми дітьми. Долю останніх розділила й дружина племінника Варсонофія, Олехна, з 2 синами. Інший небіж, Федько, продовжив службу у Сигізмунда[17][2].

Крамольного владику відправили до ставки Василія III у Дорогобужі, де змістили з кафедри за участь в антимосковській змові. Спершу його зіслали в Чудівський монастир Кремля, а відтак повік заточили в Спасо-Камінній обителі на Кубенському озері[5][16]. Подальша його доля невідома. За оцінкою історика церкви Філарета Гумілевського, він був «у всьому достойним пастирем»[18].

Смоленська єпархія була перепідпорядкована Московській митрополії, її очолив висвячений 15 лютого 1515 року архімандрит Чудівського монастиря Йосиф[3].