Острозький Костянтин Іванович

Костя́нтин Іва́нович Остро́зький (1460, Острог, Волинь — 11 вересня 1530, Турів) — військовий і державний діяч Великого князівства Литовського.

Костянтин Іванович Острозький
Невідомий художник.
Середина (?) XVIII ст.
Народився 1460(1460)
Острог
Помер 11 вересня 1530(1530-09-11)
Турів
Поховання Києво-Печерська лавра
Країна  Велике князівство Литовське
Діяльність дипломат
Знання мов українська[1]
Учасник Битва над Ведрошею, Битва під Лопушним 1512, Битва під Оршею і Облога Опочки (1517)
Титул князь
Посада великий гетьман литовський, каштелян віленський, воєвода троцький, великий гетьман литовський, Q21009993?, луцький староста, вінницький старостаd, брацлавський старостаd, Q64786752? і Q71836988?
Військове звання Великий гетьман Литовський
Конфесія православний
Рід Острозькі
Батько Іван Острозький (1465)
Мати ~ Марія Іванівна Бєльська
Брати, сестри Maria Ostrogskad
У шлюбі з Тетяна Гольшанська
|Олександра Слуцька
Діти Ілля, Костянтин Василь, Софія[2]

Староста брацлавський (1497—1500 роки), вінницький (1507—1516) та звенигородський (1518—1530), староста луцький і упитський, маршалок Волинської землі (1507—1522), каштелян віленський (1511—1522), воєвода трокський (троцький) (1522—1530), великий гетьман литовський (1497—1500, 1507—1530).[3]

Біографія

Князь Костянтин Іванович Острозький народився в 1460 році на Волині. Рано втратив обох батьків. Розпочавши свою військову кар'єру за часів короля Яна I Ольбрахта, став одним із найвидатніших полководців XVI століття. Сучасники порівнювали його зі стратегами античності — провів 35 битв, програв 2, брав участь в успішних кампаніях проти татар та Московської держави.

За перемогу біля Очакова проти сил хана Мехмет-Ґірея першим отримав посаду Великого гетьмана Литовського 10 серпня 1497 року.[4]

У битві над Ведрошею 14 липня 1500 року русько-литовсько-польське військо під керівництвом Костянтина Острозького зазнало поразки від московського війська, сам Костянтин потрапив у полон. 1506 року Василій ІІІ змусив Костянтина Острозького підписати присягу на вірність; отримавши свободу пересування, втік на Волинь у 1507 році. 4 грудня 1507 року король надав йому правом «доживоття» монастир Св. Миколая в Жидичині.

Незважаючи на заборону будувати у Великому князівстві Литовському нові церкви, 19 червня 1511 отримав дозвіл короля на перебудову соборної церкви Вільнюса — Пречистої Богородиці. 2 липня 1511 року отримав на сеймі в Бересті підтвердження королем привілею для Православної церкви, за яким вона мала власне судівництво, була позбавлена втручання світських чинників у справи призначення на посади (аналогічний документ король видав 9 лютого 1522 року для Турівської та Пінської єпархій за його сприяння в проханні архієпископа Йонаша (Івана). У 1514 році отримав дозвіл на будівництво мурованої церкви Св. Трійці на місці дерев'яної, нової — Успіння (пол. Przeniesienie) Св. Миколая у Вільнюсі. В 1521 р. було збудовано нову замкову церкву в Острозі[5].

Король Сиґізмунд I Старий повернув князеві посаду Великого гетьмана Литовського в 1507 році.

у 1508 році під Слуцьком і 28 квітня 1512 року під Вишневцем (Лопушним) розгромив кримських татар.

Корогва Костянтина Острозького у битві під Оршею

1513 року почалась нова війна з московитами. 8 вересня 1514 року в битві під Оршею військо Костянтина Острозького розбило московське військо воєвод Івана Челядніна та Михайла Голиці.

У 1517 році армія Острозького невдало намагалася захопити фортецю Опочка.[6] В наслідок неузгоджених дій польських військ московитам вдалося відбити облогу.[7]

2 серпня 1519 року військо Костянтина Острозького зазнало поразки від татар у битві під Сокалем.

Після смерті митрополита Йосифа ІІ Солтана на своє прохання за дозволом короля від 26 вересня 1521 року отримав опіку над майном Київської митрополії до часу обрання нового митрополита. 17 липня 1522 року отримав від короля привілей ставити печатки з червоного воску[8]. Йому також довіряв наступний митрополит — Йосиф Русин.

Зайняв нейтральну позицію в конфлікті між Ольбрахтом Гастольдом та Миколою Радзивіллом, зумів зберегти з обома добрі взаємини. Коли їхній конфлікт почав переходити у громадянську війну, пробував бути посередником між ними. Мав напружені стосунки з Ольбрахтом Гастольдом після виборів 4 грудня 1522 року, добрі — з королевою Боною.

1524 року спільно з коронним гетьманом Миколаєм Фірлеєм намагався зупинити наїзд військ кримського хана на Волинь і Поділля, але їм забракло для цього сил.

Натомість 2 липня того ж року князь розгромив турків під Теребовлею[9].

14 вересня виїхав з Кракова до табору короля під Львовом, де оскаржував сепаратистські дії О.Гастольда. Добрі взаємини з королевою не зміцнили його позицій у ВКЛ,[10]

Надгробок князя (втрачений)

1527 брав участь (разом з польним гетьманом литовським Юрієм Радзивіллом «Геркулесом») у битві під Ольшаницею на Київщині; звільнив з татарського полону 40 000 [українських] бранців, а 7 000 татар взяв у полон. Полонених татар розселив в Острозі — вони мали охороняти місто. Одна з вулиць міста називається Татарською донині. Збройні протистояння із військами південного сусіда були для К.Острозького звичним ділом — розробив проти них спеціальну тактику ведення бою.

Портрет князя

Православний, користувався руською мовою. Домігся значного обмеження впливу світських урядників на церковне життя та справи; зокрема, припинила діяти заборона на будівництво нових православних церков та інших споруд. Заклав православний монастир в селі Дермань та Богоявленський собор в Острозі. Окрім того, на честь своїх перемог він будував храми в інших місцях Литовської та Польської держав. Його грошові фундації були чи не найбільшими серед пожертв у всьому князівстві. Як потім було написано: «Для немічних притулки, для дітей школи, для людей рицарських в Академії Марсовій списи з шаблями залишив».

Помер 11 вересня 1530 року в Турові, похований у Києво-Печерській лаврі.

Меценат, великий власник

Один із найвизначніших меценатів та власників землі того часу (входило 100 міст, 40 замків, 1300 сіл; іноземці називали його володіння «Країною князя Острозького», площа володінь перевищувала сучасну Тернопільську область[11]), перетворив Острог на осередок слов'янської культури. Власність, зокрема: Волочиськ — спадок першої дружини,[12] скуплені родинні маєтки коло Острога, Полонне (надане в 1494 р.), Дубно з двором Іваня(е)м, Красилів, Здзенців, Звягель, Здовбиця, Турів (наданий 1508 р.), Чуднів; двори: Поворське, Пел(в)за, Птича; дім у Вільнюсі, наданий 1508 р., подібно як Турів, з конфіскованих у Глинського маєтків). У червні 1508 р. отримав підтвердження на внесених першою дружиною маєтків: Степань, Золотіїв, Подоляни, Х(Г)уботів, Городець, Путовичі, Лухче. Звитяга під Оршею принесла йому надання замку в Дорогобужі.

1516 року отримав Охново (Новогрудський повіт), 1518 — Колтів. В 1522 році король підтвердив купівлю маєтків: Теплень, Вовковошово, Знесіння пол. Zniesień), привілей на дворища Мокрець і Констенців (Поділля). 5 вересня 1522 р отримав Сатиїв з фільварками, Смольницю. В 1528 р з власних маєтків виставив 426 коней, що дозволяє ствердити на володіння близько 41000 душ. Отримав привілеї, розбудовував міста: Дубне (1507 р.), Звягель (1519).[13] Надав кошти для розбудови Межиріцького монастиря,[11] (зокрема, зведення мурованої Троїцької церкви в 1520-х рр.) Острозького, Дубенського замків.[14]

3 червня 1498 року як власник Дубного отримав від Литовського князя Олександра грамоту про надання Дубному статусу міста. 1507 р. король польський Сигізмунд І Старий надав Дубному на прохання Костянтина Острозького магдебурзьке право.
1510 р. на місці укріпленого посаду будує нову фортецю в Полонному.

Сім'я

Про його батька, князя Івана Васильовича, збереглось мало свідчень. Відомо лише, що він неодноразово воював з татарами та збільшував свої маєтності численними придбаннями землі. Костянтин Іванович — онук Василя Федоровича і правнук Федора Острозького.

Перша дружина — княжна Тетяна Гольшанська (пом. 12.07.1522[15]), донька князя Семена Юрійовича та його дружини — княжни Анастасії Несвізької-Збаразької. Син — Ілля. Була похована в Києво-Печерській лаврі, існував її надгробок з епітафією.[16]

Друга дружина — княжна Олександра Олелькович-Слуцька (пом. після 1555), донька князя Семена Михайловича Олельковича та його дружини — мстиславльської княжни Анастасії. Шлюб був укладений з дотриманням традиції – через рік після смерті Тетяни Гольшанської та завершення “часу жалоби”. У контракті вказувалося, що у випадку народження новою дружиною сина й інших дітей, усі діти Острозького мають поділити батьковий спадок порівну. Син — Василь Костянтин Острозький, народився, коли батьку було більше 60 років. [17]

Вшанування пам'яті
Острозький Костянтин Іванович на монеті НБУ присвяченій місту Дубно

На його честь названа вулиця Князя Острозького у місті Рівне.

11 липня 2008 року канонізований УПЦ КП[18]. 1 червня 2013 року вулиця Краснодонців у Луцьку була перейменована на Вулицю Князів Острозьких[19]. 26 листопада 2015 року вулиця XXV партз'їзду у Дніпрі була перейменована на вулицю Князя Костянтина Острозького[20].

У 2014 році Надзвичайним і Повноважним Послом Литовської Республіки в Україні П. Вайтєкунасом було ініційовано проект з відтворення надгробка князю Костянтину Острозькому, який був знищений разом із Успенським собором Києво-Печерської лаври 3 листопада 1941 року[21]. Цей надгробок характеризують як одну із найвизначніших пам'яток, що прикрашали собор, наряду з надгробними пам'ятниками князю К. Іпсіланті та фельдмаршалові П. Рум'янцеву-Задунайському[22]. Наразі відтворенням пам'ятки XVI століття опікуються литовська та українська сторони, основну підтримку надає благодійний фонд «Корона князів Острозьких». Творчий колектив проекту теж інтернаціональний: українські скульптори Олесь Сидорук та Борис Крилов, а також професор Вільнюської художної академії Арунас Сакалаускас[21].

У 2017 році іменем Великого Гетьмана Костянтина Острозького Україна, Литовська Республіка та Республіка Польща назвали багатонаціональний підрозділ Литовсько-польсько-українську бригаду.

Див. також

Примітки
  1. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. Князь Костянтин Iванович Острозький: | Газета «День»
  3. Upita // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 814. (пол.) — S. 814. (пол.)
  4. У деяких джерелах, до К. І. Острозького, Великим гетьманом Литовським згадується І. Ходкевич.
  5. Wojtkowiak Z. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460—1530)… — S. 488.
  6. Воєнна історія людства: Облога Опочки (1517 р.). Всеосвіта (uk-UA). Процитовано 8 вересня 2020.
  7. Острозький краєзнавчий збірник / Державний історико-культурний заповідник м. Острога; Острозьке науково-краєзнавче товариство «Спадщина» імені князів Острозьких. – Випуск 8. – Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2015. – 232 с. - С.22
  8. Wojtkowiak Z. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460—1530)… — S. 487.
  9. Пекалід С. Про Острозьку війну під П'яткою проти низових… // Українська поезія XVI століття. — К., 1987. — С. 210.
  10. Wojtkowiak Z. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460—1530)… — S. 487—488.
  11. Вечерський В. Українські монастирі. — К., Харків : ТзОВ «Інформаційно-аналітична аґенція „Наш час“», ВАТ «Харківська книжкова фабрика „Глобус“», 2008. — 400 с.: іл. — С. 318. — (Невідома Україна). — ISBN 978-966-1530-06-4, ISBN 966-8174-12-7.
  12. Wołoczyska // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 882. (пол.) — S. 882. (пол.)
  13. Wojtkowiak Z. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460—1530)… — S. 488—489.
  14. Вечерський В. Українські монастирі… — С. 322.
  15. Калнофойскій Аθанасій. Эпитафіи фундаторам лавры / Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 32.
  16. Калнофойскій Аθанасій. Эпитафіи фундаторам лавры… — С. 32—33.
  17. Ульяновський Василій. “Славний для всіх часів чоловік”: князь Костянтин Іванович Острозький : монографія // В. Ульяновський. – Острог : Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2009. – Вип. 2. – 168 с.
  18. Д І Я Н Н Я. ОСВЯЧЕНОГО ПОМІСНОГО СОБОРУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ «ПРО КАНОНІЗАЦІЮ БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ КОСТЯНТИНА ОСТРОЗЬКОГО (1527—1608 рр.)»
  19. У Луцьку перейменовано 27 вулиць
  20. Розпорядження міського голови м. Дніпропетровська № 897-р від 26.11.2015 р. "Про перейменування топонімів м. Дніпропетровська".
  21. Відтворення надгробного пам'ятника князю Костянтину Острозькому – БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД – Корона князів Острозьких. ostrogski.com (укр.). Процитовано 12 жовтня 2017.
  22. Федорин, Михаил (10 вересня 2015). Успенський собор. www.kplavra.kiev.ua (укр.). Процитовано 12 жовтня 2017.

Джерела

Література
  • Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.