Вейн Бабич

Вейн Бабич, народився в українській канадській родині в Канаді. Хокей пізнав у рідному Едмонтоні, навчаючись азам гри, разом із братом в місцевих юнацьких командах. Уже юнаком вдало дебютував у хокейній юнацькій лізі Альберти, виступаючи за «Edmonton Mets», в 56 іграх закинув 20 шайб та відзначився 18 асистуваннями. Гру здібного розігруючого/центрального нападника підмітили тренери головної команди міста, і того ж року, 1974, запросили його на оглядини. У своїй першій грі за команду місцевих королів нафти, «Едмонтон Ойл-Кінгс», 15-річний юнак одразу ж відзначився голевим асистом, що сприяло його подальшій професійній кар'єрі в Західній хокейній лізі.

До 1976 року Вейн грав у рідному місті в головній його команді, створеній Білом Гантером (відомим спортивним директором, і засновником східної ліги та інших, місцевих гокейних аматорських та юнацьких ліг), якому належала ще одна команда в місті, тоді ще маловідома «Едмонтон Ойлерс». В середині 1970 років «нафтовиків» викупив місцевий молодий бізнес-магнат Петро Поклінтон (Peter Pocklington), тож довелося Біллу Гантеру другу свою команду (яку він залишив собі) перевозити до іншого міста — Портленда. Викупивши собі франшизу виступів в Східній хокейній лізі, Біл назвав команду «Portland Winter Hawks». Вейн Бабич залишився вірним Білу і, разом із багатьма едмонтонцями, перебрався в 1976 році до Портленда та став лідером команди (закидуючи за сезон по 50 шайб). А наприкінці 1978 року до стану «зимових яструбів» долучився його молодший брат — Дейв. Правда, разом їм не вдалося пограти довго. Незважаючи на вмовляння Білла Гантера, залишитися в Портленді (пограти ще разом із братом) та спробувати себе в іграх бейсбольної ліги «Montreal Expo's organization», Вейн ризикнув спробувати свої сили в головній хокейній лізі — НХЛ.

Власники американської команди «Сент-Луїс» звернули увагу на перспективного молодого гравця, тому в Драфті 1978 року (з числа аматорів) Вейна Бабича було обрано третім, після Боббі Сміта і Раяна Вальтера. Вейн вважався найперспективнішим і зірковим аматором року, якому вдалося закинути 50 шайб за сезон. А його досягнення 3 закинуті шайби за 25 секунд ніхто так і неперевершив. Хоча скаути і зваблювали братів до переходу в одну з команд Портленда (що грала в юначій лізі) та участю в іграх бейсбольної ліги «Montreal Expo's organization»

Подальші контракти:

• 9 жовтня 1984 року — перехід до Піттсбурга із Сент-Луїса ;

Початок сезону 1985—1986 років знову виявився невдалим для Вейна, тому власники Пітсбурга скористалися опцією обміну. І 20 жовтня 1985 року ветеран перебирається з Пітсбурга до Квебека (поближче до своєї домівки). Але і в Квебек Нордікс йому не вдалося заграти, лише 15 ігор, які не залишали жодної перспективи на майбутнє. Після невдалого початку сезону в Квебеку та суперечностями з тренером, який хотів вчергове змінити ігрову позицію Бабича та запроторив його до останньої, експериментальної ланки, власники клубу почали підшуковувавти варіанти, щодо Вейна Бабича. Саме тоді й випала нагода обміняти досвідченого гравця на молодого Грега Мелоуна з «Гартфорд Вейлерс». 17 січня 1986 року офіційно відбувся обмін між клубами.

Ймовірно, що саме Вейн був ініціатором потрапляння до «китобоїв», адже туди, трохи раніше перевівся і його брат, Дейв. Саме так, наприкінці своєї ігрової кар'єри, братам Бабичам вдалося втілити свою мрію — пограти разом. Але, й цього разу, на заваді стали непоборні обставини. У вересні 1986 року, на передсезонних тренуваннях, він зазнав важкої травми — поріз й перелом на лівій нозі. Така важка травма не передбачала уже повернення до хокею, але бажання грати поруч брата та сила волі спонукали Вейна до неможливого: уже наприкінці сезону він відновився і навіть був повернутий до складу китобоїв, провівши 4 останні гри сезону. На цьому кар'єра професійного хокеїста, Вейна Бабича, дійшла кінця. Того ж 1987 року вийшов на пенсію, за станом здоров'я (інвалідності в НХЛ).

Вейн Бабич, як і його брат, запрошувався до збірної Канади з хокею. Так в сезоні 1977—1978 років він виступав за юнацьку команду WJC-A, закинувши 5 шайб і зробивши 5 голевих передачі в 6 іграх він вважався найкращим гравцем команди. Уже в наступному сезоні його було запрошено до молодіжної збірної країни WEC-A, за яку він провів 7 ігор (відзначився однією шайбою та 2 асистуваннями)[2]. Але в подальшому йому так і не довелося виступити за головну команду країни, на заваді ставали: як матчі плей-оф, так і травми гравця, а потім тренерські експерименти із зміною позиції, що й привело до спаду гри і це уже надовго виключило його зі списку кандидатів до збірної країни.

Водночас, хокейна статистика Вейна вражаюча, і вказує на його майстерність, адже в 519 іграх в НХЛ він здобув 438 пунктів (192 шайби та 246 асистувань) — що для крайнього нападника дуже хороші показники. А ще до того, граючи центрального нападника-розігруючого, в WCJHL він у 269 іграх здобув 348 пунктів (закинувши 151 шайбу і давши 197 голевих передач). Визнанням успіхів Бабича стали його участі в Матчах зірок WCJHL (сезони 1977 та 1978 років) та участь в 1981 році у грі усіх зірок NHL. В сезоні 1978-79 був номінантом Колдер Трофі, як один з найкращих новачків сезону в НХЛ.

По закінченню ігрової кар'єри, Вейн ще тривалий час виступав за команди ветеранів та опікувався юнацьким хокеєм, навіть був тренером юнацької команди «Southeast T-Birds» (сезон 1989—1990), яка виступала в юнацькій лізі Манітоби. Пізніше, Бабич відкрив свою спортивну школу, в якій навчав хокею місцевих дітей. Сім'я Бабичів живе в живе в Вінніпегу, що в Манітобі.

• Український хокейний слід у Північній Америці

• Вейн Бабич на сайті The Internet Hockey Database (англ.)
• Вейн Бабич на сайті Легенди хокею (англ.)
• Гокейна школа-табір Вейна Бабича (англ.)
• Легенди Сент-Луїс Блюз (англ.)